Це була не просто знахідка — це була мегасенсація. До сьогодні жоден археолог не зміг перевершити рівень історико-культурної цінності та кількість унікальних артефактів, які відкрив Мозолевський. Та мало хто знає, що Борис Мозолевський мав не лише гостре око дослідника, а й тонку душу поета. Його вірші сьогодні звучать як ніколи пророче. Він знав ціну свободи та безсмертя тих, хто віддає життя за рідну землю:
«…Ми ворога уміли зустрічати.
Ми не про себе думали тоді.
Нас кулі цілували — не дівчата,
Щоб ми лишались вічно молоді.
Нам сотні літ зозуля налічила.
З них двадцять лиш відміряла війна.
Та поки є на світі Україна —
Живі із нею й наші імена…»
Він шукав золото скіфів, а знайшов вічність української душі.
Пам’ятаймо наших геніїв, які крізь роки і вірші нагадують нам: ми тут були, ми є і ми будемо.