Поезія народжена війною.

Ми вже ніколи не будемо такими як до війни... Ніколи!

Поетичні рядки.

 Хай літають вітри, хай сміються громи,—
Ми не звернем з своєї дороги,
Ми розіб'єм вітри молодими грудьми,
Грім заглушать пісні перемоги.
Тільки той досягає мети, хто іде,
Тільки той, хто горить, не згорає,
Стеле килим для нього життя молоде,
Смерть вінок йому вічний сплітає.
Вище ж прапор ясний! Більше віри в борні,
Глибше сумніви, стогони, сльози:
Пролітає життя на крилатім коні,
Розкидає квітки по дорозі.
Олександр Олесь

Увага! Новинка.

У нашій бібліотеці нові надходження – збірка творів учасників та переможців обласного фестивалю – семінару "Сонячні кларнети" та каталог творчих робіт мистецького пленеру "Тараса пензлі оживають". Книги видані за підтримки Управління у справах сім'ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації. Серед переможців цих заходів є і наші юні земляки. Пишаємося нашими дітьми, які стали учасниками цих конкурсів і дякуємо керівнику поетичної студії "Ластівка" Галині Ткаченко та викладачам Звенигородської художньої школи ім.С.М.Терещенко, які навчали і підтримували учасників.

Поезія народжена війною.

 -Ой, що ти! Він завжди був слабодухим.
Бувало, якось вилізе на грушу,
то злізти вже ніяк не знайде духу,
тож я його знімати завши мусив.
І в школі: ні, щоб бігать на перервах
чи хоч м'ячем пограти у квадрати.
Сидить самотньо, що аж брали нерви,
один з книжками – так любив читати.
У небо дивиться, і лиш побачить пташку,
то пише вірші тихо у блокнотик,
або знайде серед трави ромашку –
наспівує про себе ніжні ноти.
Таким і виріс – не навчився жити.
Як я казав про нього: слабодухий,
не з цього світу... Сам пішов служити,
це той, що не образить навіть мухи.
А там усіх урятував – накрив гранату.
І що роз'ятрює мене тепер найбільше:
то звідки в нього це взялось? Не знаєш, брате?
Можливо, з віршів?

Ми сильні, бо ми єдині. Ми переможемо! 💛💙

Поезія народжена війною.

 Цього разу у Господа інший сценарій.
Але в принципі той же біблійний сюжет,
Білий світ виглядав як один серпентарій...
Бізнес... Гроші... Прибуток... Бюджет...
Небо як на уламки потрісканий купол...
Ангел Божий летів на обрубку крила...
Принадійна Марія ішла в Маріуполь...
Сина Божого в лоні несла... 
І в котрісь тарабари летіла планета, 
Десь замешкався Бог, бо інакше - чому? 
У яскиню невинну попала ракета, 
І яскиня світам народила пітьму... 
І в потоках замертво рожденної крові, - 
Вона просто не встигла настати вином, - 
Пошматовані, Боже, обрубки Христові, 
Там, де горе стоїть горі дном... 
Боже, в тебе ліміти скінченні на вЕсни? 
Без рожденного Сина віднині єси? 
Хто світам у прийдешній Великдень воскресне? 
Наверни... НародИ... Воскреси...
Богдан Томенчук

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Двадцять другого березня - день Великомучеників Севастійських, день Сорока мучеників, Сорок Святих, або день Усіх Святих, у народі "Сороки”. 

За православним календарем - 40 святих мучеників - це 40 воїнів римського легіону, які не зрадили християнської віри, коли у 320 році воєначальник- язичник у вірменському місті Севастія хотів примусити їх принести жертви його богам. Воїни загинули у холодному озері. Сорок святих вважаються покровителями рідних, які знаходяться у далекій дорозі. Пам'ять 40 мучеників відноситься до найшанованіших свят. 22 березня на службі в храмах жінки моляться за повернення додому чоловіків із далеких доріг.

У цей день птахи повертаються з вирію, співають 40 пісень, а сорока кладе до свого гнізда 40 прутиків. На Сорок святих у давнину кожна господиня мала пекти пироги, пампушки чи інше печиво: пекли сорок пампушок або пирогів з капустою, квасолею, сушнею. У деяких місцях замість печива готували вареники з маком, також сорок штук — за чисельністю мучеників.

Як у давнину відзначали Сорок Святих на Звенигородщині ви можете дізнатися з книги Агатангела Кримського “ЗВЕНИГОРОДЩИНА. ШЕВЧЕНКОВА БАТЬКІВЩИНА З ПОГЛЯДУ ЕТНОГРАФІЧНОГО ТА ДІАЛЕКТОЛОГІЧНОГО”.

Всесвітній день поезії .

21 березня, у день весняного рівнодення, відзначається  Всесвітній день поезії (World Poetry Day). Поезія – це музика душі, найдавніший духовний скарб людства. Вона втамовує душевну спрагу, пробуджує в людини жагу до життя, входить в наше життя з дитинства і залишається з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле.

Увага! Оголошення.

Поетичні рядки.

 Блажен той муж, воістину блажен, 

котрий не був ні блазнем, ні вужем. 

Котрий вовік ні в празники, ні в будні 

не піде на збіговиська облудні. 

І не схибнеться на дорогу зради, 

і у лукавих не спита поради. 

І не зміняє совість на харчі, - 

душа його у Бога на плечі. 

І хоч про нього скажуть: навіжений, 

то не біда - він все одно блаженний. 

І між людей не буде одиноким, 

стоятиме, як древо над потоком. 

Крилаті з нього вродяться плоди, 

і з тих плодів посіються сади. 

І вже йому ні слава, ні хула 

не зможе вік надборкати крила. 

А хто від правди ступить 

на півметра, - 

душа у нього сіра й напівмертва. 

Не буде в ній ні сили, ні мети, 

лиш без'язикі корчі німоти. 

І хто всіляким ідолам і владам 

ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, - 

душа у нього буде горобцем. 

Куди б не йшов він, на землі і далі, 

дощі розмиють слід його сандалій. 

Бо так воно у Господа ведеться - 

дорога ницих в землю западеться!

(Давидові псалми, переспів псалма 1)

#Ліна_Костенко 

Вітаємо!

З Днем народження, ВЕЛИКА УКРАЇНКО!

 Дякуємо за слова, що змушують замислюватися над справжніми цінностями. Ліно Василівно, Ви наша гордість, наша віра, мова і правда. 

Поезія народжена війною.

 Спи, моя ластівко, зіронько, спи,
Сни собі сни, не важкі, не пророчі.
Хай тобі сняться весняні степи
Тихої-тихої-тихої ночі.
Хай тобі сняться квітучі міста, 
Київ каштановий, Харків бузковий, 
І Маріуполя сакура та
Місто Херсон у тюльпанах казкових.
Спи, моя ластівко, скоро весна,
Майже весна. І вона неминуча. 
Хай тобі сниться рипуча сосна
З міста пахучо-соснового Буча.
Спи, моя ластівко, все ще війна,
Що вибухає не цвітом, а тліном.
Тут у підвалі немає вікна.
Але ж весна неминуча, дитино.
Все ще колись проросте-розцвіте.
Просто до неї нам треба дожити.
Спи, моє серденько, спи, золоте,
Хай тобі сняться дерева і квіти.
Мар'яна Савка.

Поезія народжена війною.

 Я не знаю, коли... Але сонце зійде, вечорове...

І заплачуть дощі понад лонами свіжих могил...

Лютий воріг впаде і пристане на наші умови,

Та простити його навіть в Бога не вистачить сил...

І нарешті вони, хто лягли і за землю, й за віру,

З під хрестів молодих

піднесуть аж до неба чуби

І піднімуть до зір погляд і стовідплатну сокиру,

Щоб пропав навікИ той, хто їх безневинних, убив...

І зостанемось ми... І нарешті посіємо жито...

Там, де лихо родила немита війна...

Ми зостанемось тут, ми за них

зобов'язані жити - 

То за всіх і за все переплачена ними ціна... 

І народишся ти, серед битви зачатий нащадку... 

Буде світ красивенний, такий, що любити не гріх... 

І проявиться Бог, мов колись на саміськім початку, 

Й перепише завіт на умовах, нащадку, твоїх...

Богдан Томенчук

Поетичні рядки.

На Черкащині

Не пропащі ми

Ні в Маньківщині,

Ні на Шполянщині

Ані в Умані -

Гайдамаччині,

Ані в Корсунщині

Покозаченій.

Ми у Смілі,

Ми у Калинівці,

Ми у Жашкові,

І в Христинівці.

І у вольностях

Трахтемирівських,

І в обох куренях

Стебліївських,

В Чигиринських

Фортецях козацьких,

В Сабадаських

Возах чумацьких.

І у лісі

В Яру Холодному,

І в селі під Дніпром

Потопленому.

З Кобзарем

На кручах Канівських,

І з конем

На лугах Чорнобаївських,

І у Лисянці під горою,

І в Ладижинці над водою,

І в Буках в кам‘яній протоці,

Під дубами в Звенигородці.

Не останні ми в цьому світі.

Ми - це сині волошки в житі !

Ми -це хлопці дужі й вусаті,

Ми -це дівки красиві й косаті,

Ми- це в хаті як у віночку,

Ми - це стіл накритий в садочку,

Ми- це тато, і мама , і баба,

І у діда курочка ряба!

Всі дівчата в нас

З перцем трошки!

Ну а парубки-

Котигорошки.

І опівночі ви повставали,

Бо це ми у похід засвистали!

Ми веселі і навіжені,

Ми- це шабля й коса у жмені.

Ми- сталеві плуги і багнети

І Легедзинські два кулемети.

Ми потилиці не схиляємо,

І об землю лихом вдаряємо!

Понад Бугами,

Понад Росями,

Та у росах ногами босими.

Ми засіємо і пожнивуємо,

І снопи у копи наскиртуємо.

Ми кохаємо і співаємо,

На сорочках світи вишиваємо.

Ми прокинемось,

Всіх розбудимо,

Ми бідою

Біду перебудемо.

Засміємося, не заридаємо,

В чорнозем її поховаємо!

Закопаємо, заборонуємо,

Ми страхи усі

Перетанцюємо.

Як наваляться-

То упремося!

В шиях жилами

Понапнемося!

В‘язи скрутимо,

М‘язами випнемось.

А не вийде-

То ми собі викрутимось!

Де упадемо -

Там і встанемо!

Знову з прискалком

В світ цей поглянемо!

Сміхом блискавки

В небі скрешемо,

Знову тернами

Чуба розчешемо.

В вишиванках

З трипільськими знаками

Знов відродимось

Поміж маками.

Передужаємо,

Не попустимо!

Україну з плечей

Не впустимо!

Сашко Лірник.

День українського добровольця.

 14 березня – День українського добровольця. Не заради орденів, а за покликом сердець взялися у 2014 році за зброю тисячі українців, коли над Україною нависла смертельна загроза. Вони стоять на смерть заради перемоги і сьогодні… Разом ми нездоланна сила.

Увага! Оголошення!

 

Шевченко закликає, Україна перемагає!

Цього дня відійшов у вічність Тарас Шевченко (1814–1861), поет, художник, мислитель, духовний провідник українців. І сьогодні, у рамках загальнонаціональної акції "Шевченко закликає, Україна перемагає!", нагадуємо  українцям слова поета, які піднімають бойовий дух.

З Днем народження, Батьку!!!