Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Коломієць Р.  Гнат Хоткевич.

Книга відомого театрального діяча, критика Ростислава Коломійця  присвячена українському громадському діячу, літературному класику, натхненнику і активному учаснику національного культурно і просвітницького руху першої третини ХХ ст. Гнату Мартиновичу Хоткевичу.

Гнат Хоткевич (1877—1938) — митець небаченого в українській художній культурі масштабу творчості: бандурист, письменник, мистецтвознавець, театральний діяч, історик, педагог, етнограф, художник... Український Леонардо до Вінчі — таким він уявляється сьогодні. Своєю творчістю і організаційно-творчою діяльністю він охопив усю Україну — від Слобожанщини до Карпат. Ніщо — ні матеріальні нестатки, ні вимушена еміграція, ні переслідування з боку царизму, ні терор за часів радянської влади — не могло вгамувати його спраги до творчості. Митець українського розстріляного Відродження, романтик у житті і провидець у творчості, він був потрібен своєму народові у найважчі для нього часи. Потрібен він і нам, його нащадкам, які вибудовують українську державу.

Поетичні рядки.

Хіба не бачите, що небо голубіє,

Що сонце ранками всміхається ніжніш,

Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,

І легше дихає, і дивиться ясніш.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть

І як з зітханнями зливається їх сміх...

Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,

Як краплі котяться і падають із стріх.

Хіба не вірите, що скоро день засвіте.

Що сонце наше вже з-за обрію встає,

Що хід його спинить ніщо не зможе в світі

І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

Олександр ОЛЕСЬ

Це цікаво.

Пам'ятаймо!

День пам'яті кіборгів.

Сьогодні,16 січня, відзначають День пам’яті Кіборгів. Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі. За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу. Пропонуємо вашій увазі книги із фонду нашої бібліотеки. Книги про життя і смерть, про відчайдушність і страх, про любов і дружбу, про те — що і чому захищали у терміналах ДАПу українські бійці. Читайте, аналізуйте та робіть свої неупереджені висновки!

Агатангел Кримський: вчений і громадянин.

15 січня — день народження Агатангела Юхимовича Кримського (1871—1942) . Постать академіка Кримського й дотепер викликає цілу гамму складних почуттів: здивування, захват, живу зацікавленість, біль за трагічну долю . Ця унікальна людина протягом багатьох десятиліть будувала «мости» між цивілізаціями й культурами — між рідною українською та багатющою культурою народів Сходу (арабів, тюрків, персів, жителів Індії). Водночас цей видатний учений ХХ століття зробив неоціненний внесок в українську філологічну науку — адже саме він є автором таких основоположних праць, як «Украинская грамматика» в двох томах (1907—1908 рр.), «Филология и погодинская гипотеза» (1898—1899), «Древнекиевский говор» (1906), «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922), «Нариси з історії української мови» (1924); саме він очолював Правописну комісію Всеукраїнської академії наук, яка створила перші офіційні «Найголовніші правила українського правопису» (1919—1920 рр.)... А ще він — історик, філософ, письменник (перу якого належать високомистецькі вірші, десятки майстерно написаних новел та роман «Андрій Лаговський»), блискучий перекладач, поліглот, визначний організатор науки, незмінний секретар Всеукраїнської академії наук у 1918—1928 роках. Як не згадати  слова сучасного письменника Валерія Шевчука про А. Кримського: «Ми не можемо не бути вдячними за те, що він у нашій культурі був, що він завжди відчував з нею свою кровну сув’язь, що ніколи не забував він, блукаючи по нетрях культур далеко чужоземних, і свою скромну Батьківщину, бо він цю Батьківщину любив, бо задля її слави працював...».

Це цікаво.

Волокитинський фарфоровий завод знаходився у с. Волокитин колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Путивльський район Сумської області). Завод був заснований у 1839 році поміщиком Андрієм Михайловичем Міклашевським (1801–1895) – нащадком старовинного українського козацько - старшинського роду. Для ведення справ на заводі були запрошені французькі спеціалісти брати Дарти, які займалися організацією виробництва, декоруванням фарфору, будівництвом печей для випалу. Франсуа Дарт був першим директором підприємства. На фабриці працювали майстри-живописці, майстри-модельники та художники. Основною робочою силою були місцеві кріпаки. Одне з провідних місць у роботі підприємства займали скульптурні вироби. Серед них найбільш цікавим художнім явищем була мала пластика (за термінологією ХІХ ст. – "ляльки"), яка у 1840-1850-х рр. не виготовлялася на інших фарфорових підприємствах України, проте була дуже поширена на приватних заводах Російської імперії. Асортимент скульптурних образів досить різноманітний. Крім малої пластики, це – фігурний посуд (кухлі, маслянки, глечики, флакони), чорнильниці, фарфорова галантерея (бонбоньєрки, туалетні коробочки, люльки), настінні прикраси. Особливу цінність серед скульптурних сюжетно-портретних зображень складають шаржі на відомих осіб, які є окрасою творчого спадку Волокитинського заводу. Переважно це чорнильниці з накривками, серед яких на особливу увагу заслуговує чорнильниця "Бібліофіл" – шарж на французького бібліотекаря-романіста Шарля Нодьє,  виконаний з гравюри французького художника 30-50-х років XIX ст. Бенжамена Рубо. Композиція представляє собою купку акуратно складених книг у різнокольорових палітурках, верхній ряд яких – з'ємна кришка – служить цоколем для скульптури, що зображує кумедного чоловіка, який сидить на стопці книг, заглибившись у читання.

Поетичні рядки.

А час біжить, а час біжить.

Вже знов зима. Вже перший іній.

Ще лиш морозить, не сніжить.

І горизонт від цього синій.

А час біжить, а ми за ним.

Чи встигнемо лани зорати

Осіннім коником гнідим,

Та й внести паморозь до хати.

І розділити до весни

Цей урожай, що вже зібрали.

А час біжить, ми бачим сни,

В яких ще солов"ї співали.

Ми бачимо своє життя,

Ми бачим коника старого.

Ми приміряємо взуття,

Та ми вже виросли із нього.

І кожушина затісна.

І рукавиці вже подерті.

Та по зимі прийде весна

І ми розтанем в круговерті...

Галина ПОТОПЛЯК

Вітаємо!

З новим роком, браття милі,

В новім щастю, в новій силі

Радісно вітаю вас

І бажаю, щоб в здоров'ю,

В мирі, з братньою любов'ю

Відтепер ішов вам час.

І бажаю, щоб трудяще

Те життя вам якнайкраще

Без біди минало всім,

Щоб думками ви міцніли,

Багатіли, не бідніли,

Щоб веселий був ваш дім.

І бажаю, щоб ми згідно,

Сміло, свІдомо, свобідно

Йшли до спільної мети:

В своїй хаті жить по-свому,

Не коритися нікому,

Лад найкращий завести.

Іван ФРАНКО

Сію, вію, посіваю...

Під час різдвяних свят в Україні прийнято не тільки колядувати та щедрувати, але й віншувати, тобто вітати господарів. Під час віншування посівають (засівають) житом або пшеницею на Старий Новий рік, 14 січня, вранці. Так, 14 січня, коли починає світати, посівальники ходять від хати до хати, сіють зерном і вітають всіх з Новим роком. Переважно посівалки починаються з таких слів:

"Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!

На щастя, на здоров'я на Новий рік,

Щоб у вас все було краще як торік!”.

За традицією, посівальниками мають бути хлопці, адже вважалося, що першим у цей день мав зайти в хату чоловік - це принесе господаря удачу.