30 січня 2017 р.

Під Крутами пішли в безсмертя.

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. 
Битва тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, які захищали підступи до Києва. Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут. Під час поховання юнаків на Аскольдовій горі в Києві М.Грушевський назвав їх героями, Павло Тичина присвятив цьому героїчному вчинку свій вірш. Довгі роки історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній так і у вітчизняній історіографії. У 2006 році на місці битви встановили пам’ятник. 
Саме цій події було присвячено годину-реквієм “Під Крутами пішли в безсмертя”, яку працівники центральної районної бібліотеки ім.Ю.С.Кримського провели для учнів міських шкіл та Звенигородського центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів.   




Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства. Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

27 січня 2017 р.

Голокост. Цього не можна забути...

Голокост - це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і   призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ! Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року.
У цей день, День скорботи і пам’яті, бібліотекар центральної районної бібліотеки ім.Ю.С.Кримського О.Ю.Гаркавенко та голова правління Звенигородського товариства єврейської культури Л. Я.Браславський провели годину пам’яті у Звенигородському центрі підготовки та перепідготовки робітничих кадрів.































Л.Я.Браславський розповів учням про події на Звенигородщині в часи нацистської окупації. Про розстріли мирного населення і євреїв зокрема, також про вшанування пам’яті розстріляних.


О.Ю.Гаркавенко провела бібліографіний огляд літератури. Детально зупинилася на книзі А.Кузнєцова “Бабин яр”, яка є своєрідним пам’ятником одній з найстрашніших людських трагедій Другої світової війни.


Захід закінчився словами: “ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати..."

26 січня 2017 р.

З пам’яттю про незабутнє.

День визволення м.Звенигородка від нацистських загарбників – особливий і пам'ятний день для звенигородчан, навіки вписаний у літопис Звенигородщини. 28 січня минає 73 роки, як війська 1 та 2 Українських фронтів, з'єднавшись у Звенигородці, звільнили місто від фашистської окупації, яка тривала два з половиною роки – з 29 липня 1941 року. За цей час було закатовано і розстріляно 5 тисяч мирних громадян. Розграбовано і спустошено всі промислові підприємства, вивезено колгоспну худобу, спалено школи, бібліотеки. Фашистська ніч розвіялася 28 січня 1944 року.
Саме цій події і був приурочений захід, який відбувся у центральній районній бібліотеці ім.Ю.С.Кримського. У заході взяли участь: голова Звенигородської райдержадміністрації В.М.Довбуш, голова Звенигородської районної ради В.П.Кучер, заступник міського голови, учасник АТО С.С.Куліков, голова районної ради ветеранів П.Г.Уманець, голова міської ради ветеранів А.М.Мартиненко та хор ветеранів під керівництвом заслуженого працівника культури України П.О.Соломахи.






























На заході присутні учнівська та студентська молодь,  громадськість міста.


Виступ Сергія Кулікова, заступника міського голови, учасника АТО.

















Виступ хору ветеранів під керівництвом       Заслуженого працівника культури України                                       Соломахи П.О.


Виступи голови районної ради ветеранів Уманця П.Г.
та голови  міської ради ветеранів Мартиненко А.М.



















Бібліотекар відділу обслуговування ЦРБ Мазира О.Я. проводить бібліографічний огляд літератури присвяченої подіям Другої світової війни.


Книжково-ілюстративна виставка оформлена у фойє бібліотеки.

23 січня 2017 р.

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

“Історія українського війська” - це перший  за останні 80 років системний науково  - популярний виклад історії українського війська від трипільських воєн до незалежної України, від войовничих готів і гунів до звитяжних оборонців Донецького аеропорту. Це історичні нариси про становлення українського війська від видатних істориків-науковців та викладачів провідних університетів України. Це 40 авторських художніх реконструкцій  військової  форми та обладунків воїнів роботи відомого українського ілюстратора Олександра Ком’якова. Це близько 300 унікальних фотографій з колекції Національного історичного музею України та особистих видань. Це матеріали археологічних досліджень, архівні та іконографічні матеріали. 
Автори книги — історики-науковці та викладачі провідних університетів України і Великобританії: М. Відейко, А. Галушко, В. Лободаєв, М. Майоров, Я. Примаченко, А. Руккас, Є. Синиця, О. Сокирко, А. Харук, Б. Черкас. Вони докладно розповідають про організацію та озброєння військових формувань на українських землях, а також аналізують особливості їх воєнного мистецтва.

20 січня 2017 р.

Творча зустріч з Феофаном Білецьким.

20 січня у центральній районній бібліотеці ім.Ю.С.Кримського відбулася зустріч  Феофаном Феофановичем Білецьким. На зустріч з письменником прийшли учні та студенти міських навчальних закладів, творча інтелігенція, працівники сільських закладів культури, користувачі бібліотеки. На заході Ф.Білецький презентував книгу  «Звенигородський дивак». Це розповідь про батька всесвітньовідомого академіка Агатангела Кримського – громадського діяча, краєзнавця, педагога, літератора, видавця й бібліографа Юхима Кримського, який доклав чимало зусиль для культурного й духовного розвитку Звенигородки. Сьогодні ім’я Юхима Кримського носить наша бібліотека.




Завідуюча відділом обслуговування О.Л.Гаркавенко розповіла про життєвий та творчий шлях Ф.Ф.Білецького, який мешкає у місті Звенигородка і є його почесним громадянином. Неодноразово обирався депутатом Звенигородської районної ради, нагороджений медаллю «За заслуги». На громадських засадах очолює Звенигородську районну незалежну спілку підприємців з першого дня її заснування та районний осередок Партії Захисників Вітчизни. Член Національної спілки журналістів, лауреат обласної літературної премії ім. А.Гайдара, заслужений журналіст України. Стоїть на чолі родинної журналістської династії – журналістами працюють його дружина і донька.



















Познайомила з творчим доробком автора, зокрема з низкою краєзнавчих видань: «Поговори зі мною, батьку» , «Гірка ягода – горобина», «Вічний подзвін Звенигори», «Його Миколаївка» , «Грудьми проти вітру», «Звенигородка: мала енциклопедія»,  «Зелені шати Шевченкового краю», «Звенигородщина медова» , «Доля полинова» , «Загратоване сонце» ( написана ним у співавторстві з донькою – тележурналісткою Мирославою (Білецькою) Станкевич). Чільне місце у творчості Ф.Білецького займає шевченківська тематика, опубліковано понад 20 його нарисів та наукових розвідок, зокрема «Син кріпака чи онук козака?», «Ще сто років тому він малював по-сучасному», «Його третє літо» , «Останній отаман». У 2009 році побачила світ книга «Змова проти Тараса Шевченка». За книгу «Розкажи мені, Тікичу…: Буки від давніх часів до сьогодення»   Феофан Білецький отримав премію ім.М.Максимовича.  
Вчителька Звенигородської загальноосвітньої школи №1 Недашківська А.Г. подякувала Феофану Феофановичу за  творчість, побажала наснаги та творчих здобутків у майбутньому і звичайно ще таких зустрічей.



16 січня 2017 р.

Реєстрація на пробне ЗНО.


Запрошуємо на презентацію.

20 січня об 11;00 в приміщенні Звенигородської центральної районної біблоітеки ім. Ю.С.Кримського відбудеться презентація книги Феофана Білецького "Звенигородський дивак".
Запрошуємо всіх бажаючих. Вхід вільний.

15 січня 2017 р.

Велетень розуму і духу. (До дня народження Агатангела Кримського)


15 січня 1871 року  народився Агатангел Кримський, український історик, славіст і сходознавець, письменник та перекладач, один з фундаторів першої української Академії наук. В центральній районній бібліотеці ім. Ю.С. Кримського відкрито виставку, присвячену життю й праці видатного українця. “Велет розуму і духу”.
Агатангел Кримський відомий як один із найвизначніших світових дослідників сходу. Він став автором численних наукових праць з історії культури арабських країн, ґрунтовно вивчав історію ісламу, письменство, літературу та театри Сходу. Крім східних, Агатангел Кримський знав стільки мов, що навіть в одному з листів писав: «легше буде сказати, яких мов я не знаю». Дослідники і досі розходяться в підрахунках кількості мов, якими говорив поліглот. За різними даними, знав понад 60 мов, а хтось переконаний, що понад 100. Науковці вбачають цілий комплекс причин таких унікальних досягнень Кримського у філології.  Батько Кримського привчав його до читання ще змалку. Хлопець настільки цим захопився, що доводилось потім просто відбирати у майбутнього академіка книжки. Походив Агатангел Кримський з міжетнічної родини: батько його був татарином, а мати шляхтичкою з Білорусії. Незважаючи на те, що Агатангел не мав і краплини української крові, відомий поліглот і сходознавець усе ж почувався українцем.  Основною мовою не лише свого спілкування, а і наукової та творчої праці Агатангел Кримський свідомо обирає саме українську. Його збірка поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та його власні переклади арабських поезій українською мовою. На думку дослідників, збірка Кримського є унікальною пам’яткою літератури. Вже 1910 року про вченого-орієнталіста як про «високоталановитого поета» і «дуже оригінального повістяра» пише Іван Франко. З 1918 року Агатангел Кримський постійно проживав у Києві, де працював секретарем Української Академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським. Окрім іншого, Агатангел Кримський залишив по собі унікальні дослідження української мови, які виклав, зокрема, у працях «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». Академік Кримський вів запеклу полеміку з російськими вченими, адже вважав, що українська мова уже в XI столітті існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця».
У 1941 році постановою НКВС Кримського оголосили «ідеологом українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля». Його разом з іншими українськими патріотами заарештовують і відправляють до кустанайської в’язниці в Казахстані. Уже невдовзі він помирає – за однією з версій дослідників, унаслідок жорстоких тортур.

Книжкова виставка "Велетень розуму і духу":






Державний гімн України. Історія створення.

До найбільших святинь будь-якого народу належить національний гімн – найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Слова і музика гімну змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах. Для українців – це гімн "Ще не вмерла Україна".
Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну – в сьогоднішньому розумінні – виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. У період козацької доби особливо популярною була пісня "Нумо, хлопці, до зброї": Пізніше поширилися патріотичні пісні, такі як "Пісня про Байду", "Ой, на горі, там женці жнуть", "Засвіт встали козаченьки". Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну. Своєрідним гімном висту­пав і "Заповіт" Шевченка та "Вічний революціонер" Франка, "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни" Косинського. Однак, їм не випала така велична і трагічна доля, як "Ще не вмерла Україна". На початку 60-х років ХІХ ст. у середовищі патріотичної київської "Старої громади", до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші, виник задум створити високопатріотичний вірш, який надихав би українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум вдалося відомому українському поетові, етнографу, фольклористу,  лауреату золотої медалі Міжнародного географічного конгресу  в Парижі 1875 р. та Уваровської премії Петербурзької Академії наук 1879 р. Павлу Чубинському. Не менш важливу роль зіграла й музика, написана  композитором і диригентом, одним з організаторів культурного й духовного життя в Західній Україні Михайлом Вербицьким . Музичне оформлення ввібрало в себе характерні риси українських пісень, має яскраво виражене похідно-маршове звучання. Все це в органічній єдності й створило неперевершений патріотичний пафос, завдяки якому пісня пустила глибоке коріння у свідомості українців. Автором радянського гімну для УРСР став Павло Тичина з віршем "Живи, Україно, прекрасна і сильна", що існував у 1949-1991 рр. Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 р., який підтвердив волевиявлення народу 24 серпня 1991 р., Президія Верховної Ради України 15 січня 1992 р. затвердила музичну редакцію національного гімну України. В статті 20-й Конституції України зафіксовано: "Державний гімн України – національний гімн на музику М.Вербицького".
6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон "Про Державний гімн України", змінивши перший рядок оригіналу "Ще не вмерла Україна" на "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…" Затверджений Гімн України, який діє і нині, – це перший куплет і приспів Павла Чубинського.

14 січня 2017 р.

До 80-річчя від дня народження Євгена Гуцала.

Євген Гуцало – лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу. Плідний вінницький літератор Євген Гуцало ввійшов до плеяди українських письменників-шістдесятників.
Народився український письменник журналіст, поет і кіносценарист14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині - Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Дитинство митця було складним, адже саме на нього припала друга світова війна. Незважаючи на тяжке, зовсім недитяче дитинство, поет дивився на світ із відкритим серцем, сповідував філософію вітаїзму, через це він згадував лише позитивні моменти свого дитинства.  Назву першої книжки — "Люди серед людей" можна застосувати до всього літературного доробку Євгена Гуцала, тому що у творах митець говорив про український народ, його проблеми і успіхи, страждання і радощі. У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Євгена Гуцала — "Мертва зона"  та "Родинне вогнище". Тоді ж, у другій половині 60-х, було написано й повість «Сільські вчителі». Знаковим для творчості митця є роман «Позичений чоловік», який   разом з романами «Приватне життя феномена» (1983) та «Парад планет» (1984) становить трилогію. Велику частину творчої спадщини митця становлять твори для дітей. Переважна більшість творчої спадщини Євгена Гуцала припала на радянські часи, через що в ній містяться певні самообмеження і недоговорення. Але в останні роки митець звернувся до політичної публіцистики. Цикл публіцистичних статей, зібраних у посмертній збірці «Ментальність орди» (1996) розповідає про експансіоністську політику Росії.                
Смерть письменника була несподіваною, він пішов із життя у 58 років 25 липня 1995 року.

Книги Євгена Гуцала, які ви можете прочитати у нашій бібліотеці:

Гуцало, Є. П. З вогню воскресли; Мертва зона; Біль і гнів; Безголов’я: [Текст] : Повісті / Є. П. Гуцало. – К. : Укр. видавн. група, 1996. – 432 с.
Гуцало, Є. П. Орлами орано [Текст] : Оповідання, повість / Є. П. Гуцало. – К. : Радянський письменник, 1977. – 375 с.                                                          
Гуцало, Є. П. Полювання з гончим псом [Текст] : повідання / Є. П. Гуцало. – К. : Радянський письменник, 1980. – 288 с.                                                          
Гуцало, Є. П. Пролетіли коні [Текст] : Оповідання та повісті / Є. П. Гуцало. – К. : Вид-во гуманітарної літератури, 2008. – 384 с.                                                      
Гуцало, Є. П. Серпень, спалах любові [Текст] : оповідання та повісті / Є. П. Гуцало. – К. : Знання, 2007. – 264 с.
Гуцало, Є. П. Хустина шовку зеленого [Текст] : повісті, новели. публіцистика / Є. П. Гуцало. – К. : Укр. письменник, 2012. – 573 с.                                      
Гуцало, Є. П. Шкільний хліб [Текст] :Повість-дилогія. оповідання / Є. П. Гуцало. – К. : Радянський письменник, 1981. – 408 с.

11 січня 2017 р.

Варто прочитати. Новинки нашого фонду.

Цаплієнко Андрій "Книга змін".
У збірці новел відомого українського журналіста й письменника розповідається про війну, яка несподівано прийшла в Україну і змінила життя та свідомість мільйонів людей. Герої оповідань пов’язані складною павутиною особистих стосунків одне з одним і з автором. Вони разом з усією країною йдуть дорогою змін — від застою до революції, від Майдану до війни. Історії, які відбуваються з героями, здаються неймовірними, але це нова реальність, у якій потрібно навчитися виживати. 
У своїй книжці Андрій Цаплієнко показує нам це по особливому, із середини, з іншого боку, у незнайомому для більшості ракурсі. Глибоко і покроково. Кожне оповідання — це емоція. Вона значно зрозуміліша і ближча, ніж повідомлення із випуску новин. Кожне оповідання ти мимоволі пропускаєш крізь себе. Книга має всі шанси стати в майбутньому одним із літературних документів епохи, у якій нам випало жити.


“АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви” – це справжній часопис оборони Донецького аеропорту, або Аду, як його називали оборонці летовища – кіборги. Журналісти «Радіо Свобода» почали збирати розповіді захисників летовища з травня 2014 року. За час підготовки книжки вони направили десятки інформаційних запитів до різних структур, щоб отримати потрібну інформацію чи дозвіл на інтерв’ю. Понад двадцять журналістів зібрали унікальний матеріал: більше 100 інтерв’ю, 60 свідчень кіборгів, десятки ексклюзивних фото з місця подій, серед яких фото всесвітньо відомого кореспондента LosAngelesTimes – Сергія Лойка.








Дмитрук Олександр “Позивний «Богомол” - це книга про реальних осіб , які у 90-ті хотіли сформувати спеціальні оборонні підрозділи для відстоювання української державності. Головний герой — полковник Шрам, який все свідоме життя прагнув створити конкурентні умови оборони нашої країни, але вище керівництво було орієнтоване на Росію. Про боротьбу між Україною та «рускім міром», між правдою і несправедливістю читайте на сторінках роману. «Написав цю книгу, бо інші твори на тему сучасної війни показували простих хлопців, як зомбі, несповна розуму або переконаних націоналістів. Українці по природі не можуть бути твердолобими націоналістами.», – говорить автор.

6 січня 2017 р.

Вулиці нашого міста носять їх імена: Василь Стус.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка, Гайсинського району Вінницька області в селянській родині, був четвертою дитиною в сім'ї. У 1939 році батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в Донецьк, аби уникнути примусової колективізації.
Український поет закінчив історико-філологічний факультет педагогічного інституту Донецька, згодом працював вчителем, редактором газети «Соціалістичний Донбас», служив в армії. Після вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури».
У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972. На початку вересня 1972 київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». У 1979 році Стус повернувся із заслання, але у травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Помер Василь Стус у ніч з 3 на 4 вересня 1985, на 47 році життя. 
Розпорядженням Звенигородської міської ради №19 від 18.02.2016 "”Про перейменування вулиць та провулків м.Звенигородки"  вулиця Чапаєва перейменована на вулицю  Василя Стуса. 

Книги Василя Стуса, які ви можете прочитати у нашій бібліотеці: 

Стус, Василь                                                                                                                                                  Зібрання творів [Текст]: у 12 т./ В.Стус.- К.:Факт, 2008.
Стус, Василь                                                                                                                                                  Вибрані твори [Текст]/ В.Стус.- Донецьк “БАО”, 2008.- 352с.
Стус, Василь                                                                                                                                                  Листи до сина [Текст]/ В.Стус.- Івано-Франківськ: Лілея-НВ.2001.-192с.
Стус, Василь                                                                                                                                                 Листи у вічність... [Текст]/ В.Стус.- Донецьк “БАО”,2012.-272с.
Стус, Василь                                                                                                                                                  Палімпсест [Текст]/ В.Стус.- К.:Факт, 2006.-431с.

Вулиці нашого міста носять їх імена: Василь Симоненко.

Василь Симоненко – знакова постать другої половини минулого століття – і то не тільки в розрізі мистецькому, літературному, а й у контексті суспільному, оскільки його поезія перейнята таким потужним громадянським пафосом, що його могли почути не тільки друзі та вороги, а й пересічні українці.         ...Народився поет 8 січня 1935 року у селі Біївці, тепер Лубенського району Полтавської області. Закінчив 1957 року Київський державний університет імені Т. Шевченка. Працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957—1959), «Молодь Черкащини» (1960—1963), власним кореспондентом «Робітничої газети».                                             Феномен Василя Симоненка – а саме так можна визначити загальнонаціональне місце черкаського поета в українській поезії середини минулого століття – залишається феноменом навіть серед яскраво обдарованого грона столичних шістдесятників. Вдумливий, спостережливий, серйозний, він ставився до своєї роботи з особливою відповідальністю, бо розумів, що стоїть біля джерел формування світогляду української молоді, замуленого роками неправди й ошуканства. Часто замислювався над «больовими точками» суспільства, розмірковував, яким чином можна подолати культивовану байдужість у людських серцях – так проявлялося почуття його громадянської відповідальності. А ще вірші – сміливі, гучні, викличні, не фальшиві. Вірші, позбавлені езопівської конспірації, де все і всі названо своїми іменами, над якими не нависав інстинкт самозбереження, бо автор не здатний був плекати «цензора в собі». Про місце і роль Василя Симоненка в літературі влучно сказав Олесь Гончар: "Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи..."  Саме до таких митців і належить Василь Симоненко.                           
Розпорядженням Звенигородської міської ради №19 від 18.02.2016 "”Про перейменування вулиць та провулків м.Звенигородки"  вулиця Червоноармійська перейменована на вулицю Василя Симоненка. 

Книги Василя Симоненка, які ви можете прочитати у нашій бібліотеці: 

Симоненко, Василь                                                                                                                                   Зажинок [Текст]/ В.А.Симоненко.- Черкаси: Брама — Україна, 2011.- 535с.
Симоненко, Василь                                                                                                                                   На схрещених мечах [Текст]/ В.А.Симоненко.- К.: Пульсари, 2004.- 382с.
Симоненко, Василь                                                                                                                                   Народ мій завжди буде [Текст]: Вірші та казки / В.А.Симоненко.- К.: Веселка, 1990.- 159с.
Симоненко, Василь                                                                                                                                   Ти знаєш, що ти людина [Текст]:Вірші, сонети, поеми, казки, байки / В.А.Симоненко.- К.: Наукова думка, 2005.- 296с.

3 січня 2017 р.

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Краєзнавці Черкащини [Текст]: біобібліографічний довідник/ упоряд.: В.М.Мельниченко, Г.М.Голиш. - Черкаси: Вертикаль, 2016. - 220с.:фото.
До біобібліографічного довідника включені відомі краєзнавці минулого і сьогодення, які зробили вагомий внесок у розвиток краєзнавства Черкащини. Довідник містить  інформацію про життя та дослідницьку діяльність подвижників краєзнавства Звенигородського краю, таких як : Білецький Ф.Ф., Бурій В.М., Зубрицький В.О., Іванченко М.Г., Лячинський С.С.,  Мицик В.Ф., Мицик А.С., Мицик Д.В.,  Наріжна О.М. та інш.
Довідник розрахований на науковців, викладачів, краєзнавців, студентів, усіх, хто цівавиться минулим свого краю, життям і творчістю подвижників краєзнавства.


2 січня 2017 р.

Айзек Азімов - фантаст - пророк.


Айзек Азімов (2 січня 1920 - 6 квітня 1992) - американський письменник-фантаст, популяризатор науки, по професії біохімік. Автор близько 500 книг, в основному художніх (насамперед у жанрі наукової фантастики, але також і в інших жанрах: фентезі, детектив, гумор) і науково-популярних (в самих різних областях - від астрономії і генетики до історії та літературознавства). Багаторазовий лауреат премій «Хьюго» і «Неб'юла». Деякі терміни з його творів - robotics (робототехніка, роботіка), positronic (позитронний), psychohistory (психоісторії, наука про поведінку великих груп людей) - міцно увійшли в англійську та інші мови. В англо-американській літературній традиції Азімова разом з Артуром Кларком і Робертом Хайнлайном відносять до «великої трійки» письменників-фантастів.
Пропонуємо вашій увазі підбірку найбільш відомих екранізацій творів Азімова:
"Я, робот", "Двохсотлітня людина", "Сутінки", "Гандахар". 


Книги  Айзека Азімова, які ви можете прочитати у нашій бібліотеці: