Вітаємо!

Сьогодні свій День народження святкує науковий співробітник Звенигородського краєзнавчого музею Станіслав Станіславович Лячинський. 

Шановний Станіславе Станіславовичу, колектив публічної бібліотеки ім.Ю.С.Кримського щиро вітає Вас з Днем народження. Бажаємо Вам  міцного здоров'я, творчої наснаги, добробуту, довголіття і, звичайно, миру. Ми Вас  шануємо та зичимо Вам  всіляких гараздів в подальшому житті. Нехай Вас оточують і в усьому підтримують рідні, близькі й віддані люди! 

До Дня Української Державності.

 

День Української Державності.

Сьогодні ми вперше відзначаємо День Української Державності. Цей День  встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення,  коріння якого сягає часів заснування міста Києва та розквітло за князювання Володимира Великого, а також для протидії російській дезінформації та історичним фейкам про нібито єдність походження українського та російського народів. Сьогодні ми відзначаємо цей День в час жорстокої війни. Попри все ми його відзначимо. Бо нас,  українців, не зламати. Ми по праву пишаємося нашою країною – її славною історією, сучасними досягненнями. А ще,  дякуємо нашим захисникам! Віримо в ЗСУ! Віримо в нашу Перемогу!  Віримо в  велике майбутнє нашої держави!

Поетичні рядки.

 За сполохами, за громами,

За вибухами, за димами,

За дорогами, за роками,

За сторіками, стоморями

Голосу твого не почути,

Образу твого не забути,

Бо мова твоя затихла,

А врода твоя застигла.

Теплі руки, пропахлі тістом,

Біла шия з разком намиста,

Ніжні губи, усміхнені тихо,

Мудрі очі, що бачили лихо

Розлуки, наповнені горем,

Вже прощальним вдивляються зором…

Напливають і ранні, і пізні,

Як мотив призабутої пісні,

Згадки про тебе, нене,

Напливають на мене,

І раннього вірша рядки

Озиваються через роки.

Мамо, утри краплини сльозин,

Знаменням хресним нас осіни —

Це ж не тільки один я твій син,

Усі ми - твої сини!..

Володимир Біляїв

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Історія України бурхлива і насичена, а природа — справді унікальна, тож не дивно, що у нас є багато привабливих і цікавих  об’єктів.  За низкою чітких критеріїв ЮНЕСКО визначила 7 головних природних та культурних об’єктів України та включила їх у список Світової спадщини. Крім того, існує ще й список кандидатів на включення до списку Світової спадщини, який називають Попереднім списком ЮНЕСКО, в Україні таких об’єктів ще 17. Путівник Романа Маленкова, мандрівника і засновника краєзнавчого сайту "Україна Інкогніта", "Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні " - це не просто нова книга – це подія в історії України. Вперше за тридцять років незалежності вийшла книга про головні скарби нашої країни.

Бібліотека пропонує.

 До Дня Української Державності, який ми будемо відзначати 28 липня, бібліотека підготували добірку книг  присвячених Україні - це історичні дослідження та художні твори про минулі часи і сьогодення нашої країни, про видатних особистостей, про наші традиції й культуру. Сподіваємося, що кожен зможе  знайти в цих книгах для себе щось особливе. 

Поетичні рядки.

Вийди так з усіх своїх болінь,

З чорних втрат, із марних непояснень,

Здерши з себе лямки поколінь,

Розірвавши хмарність без прояснень,

Ніби ти ніколи й не несла

Тягарі на зболених раменах,

Не виймала кулі із крила,

Не латала знищені знамена.

Ти ступай, немовби по траві, 

По жорстві тендітними ступнями,

Ніби всі ще поруч і живі,

Всі живі і ходять поміж нами. 

І нема нав’язливих страхів,

І валіз, тривогою набитих. 

Тільки теплий вітер із верхів, 

Що його ловити і любити.

Вирини з усіх своїх образ,

Так нестримно, виклично і гінко.

Бо життя танцюєш тільки раз.

Тож танцюй, моя незламна жінко.

Мар'яна Савка

А ви знали?

 А ви знали, що 22 липня 1819 року у Полтавському вільному театрі, директором якого був Іван Котляревський, відбувся перший показ вистави Івана Котляревського "Наталка Полтавка".  Роль Наталки Полтавки грала Катерина Налетова,  Терпилиху - Тетяна Пряженківська, а виборного - Михайло Щепкін.  Це були перші виконавці ролей у виставі "Наталка Полтавка" Котляревського.

Хто ж він, цей Ернест Міллер Гемінгвей?

Він любив котів і дайкірі, у молоді роки займався боксом, був гірськолижником, яхтсменом, мисливцем, снайпером, військовим кореспондентом, заходив у клітки з левами, обожнював сафарі, ловив акул, мав чотири пристрасні шлюби, пройшов дві світові війни, був поранений, побував в численних аваріях, двох авіакатастрофах та ледь не загинув під час лісової пожежі, переніс малярію, сибірську виразку, гепатит, безліч переломів та струсів мозку,  а в  результаті покінчив життя самогубством застрелившись з рушниці… А ще він увійшов в історію як один з найвизначніших письменників, володар Пулітцерівської та Нобелівської премії з літератури. Це все про Ернеста Міллера Гемінгвея. Знаменитий письменник був вельми непростою особистістю, а життя його було сповнене пригод, у яких він і шукав своє натхнення. Часом у його книгах складно відрізнити правду від вигадки, але дослідники біографії Гемінгвея зазвичай сходяться на думці, що він завуальовано подавав реальні події в обгортці з придуманих ним деталей. 

Поетичні рядки.

 О, так, я знаю, нам не до лиця

З мечем в руках i з блискавками гнiву,

Вiйськовим кроком, з поглядом ловця

Iти завзято крiзь вогонь i зливу.

Ми ж ваша пристань — тиха i ясна,

Де кораблями — вашi збитi крила…

Не Лев, а Дiва наш вiдвiчний знак,

Не гнiв, а нiжнiсть наша вiчна сила.

Та ледве з ваших ослабiлих рук

Сповзає зброя ворогам пiд ноги,

Спиває нiжнiсть легендарний крук —

Жорстокий демон бою й перемоги.

I рвуться пальцi, довгi i стрункi,

Роздерти звички, мов старi катари,

Щоб взяти зброю з вашоi руки

I вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тiльки меч — блискучий i дзвiнкий —

Вiдчує знову ваш рiшучий дотик,

Нам час розгорне звиклi сторiнки:

Любов i пристрасть… нiжнiсть i турботи.

Олена Теліга

Коротке життя довжиною у вічність.

 Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо. Лише неповних 36 років відміряла доля Олені Телізі (21.07.1906-21.02.1942). Вродлива і запальна - людина слова, пристрасті і чину - вона яскраво вирізнялася серед усіх. В українське життя і літературу поринула на еміграції в Празі. Як організаторка Української спілки письменників у Києві, не пішла на співпрацю з нацистами і загинула від їхніх рук у Бабиному Яру.

Олег Ольжич. Поет національного героїзму.

"Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія здобуде йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком. А його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур"», - це слова  Олега Ольжича. Перш ніж стати поетом, він мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. Читав лекції у Гарвардському університеті в США. Олег Ольжич був не тільки науковцем і поетом, а й визначним громадським і політичним діячем. Обстоюючи незалежність України, він вступив до ОУН, заснованої Євгеном Коновальцем, очолював її культурну референтуру. У 1938–1939 рр. брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників... Будучи заступником голови Проводу Андрія Мельника, Ольжич керував, по суті, всім націоналістичним підпіллям у Києві, Львові, Рівному, Наддніпрянщині та на східних землях. На початку війни переїхав до України. В жовтні 1941 року став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова, де його 25 травня 1944 року заарештувало гестапо. Загинув Олег Ольжич під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року у концентраційному таборі Заксенхаузен.                                     
Йому було лише 37.

#Поезія_народжена_війною

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

 Білінський В. Журавлі.

Торкаючись важливого завдання переосмислення національної історії українців та їхніх предків, відомий дослідник, автор історичних бестселерів “Країна Моксель, або Московія”, “Москва Ординська” Володимир Білінський пише: "Російські міфи не мають права на пропагування в українській історичній науці! Українська наука має бути побудована на суцільній правді. Якщо ми цього не зрозуміємо, то навіки залишимося на узбіччі історії. Отож, вирішуймо, що нам робити з українською історичною наукою та як нам з неї прибрати явних і прихованих недругів".

Наш народ віками боровся за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, можливо довше за інші народи. В часи запеклої непримиренної боротьби гинули його найкращі сини, доньки… Здавалось часом, що український народ вже ніколи знову не збереться на черговий етап боротьби, але МИ знову і знову вставали. Запекла боротьба за українську ідентичність, незалежність і гідне місце серед народів світу триває дотепер.

Для того, щоб українці не знали свого минулого, не шанували своїх справжніх героїв, нам підсовували перекручені версії історії Катерина II і Йосип Сталін, в тепер – і Путін.

У новому історичному романі «Журавлі» автор правдиво змальовує події, що відбувались в його рідному селі на Хмельниччині в часи Другої світової війни: звитягу партизанів УПА, каральні операції московських окупантів, масові вбивства та вивезення українців до Сибіру. Все це описано очевидцем – Володимиром Білінським. Все, що бачив та чув від родичів (які воювали в лавах УПА), діаметрально відрізняється від цинічної комуністичної брехні про «бандєровцев», якою 70 років зомбували українців московські окупанти.

Тож подібні історичні, можна сказати автобіографічні твори, як от «Журавлі», доконче потрібні сучасному українському читачеві для того, щоб знати правду, цінувати українських героїв, для того, щоб мотивовано йти на сучасний фронт російсько-української війни, захищати Батьківщину від московського окупанта.

#Поезія_народжена_війною

 Дивляться на ту Ніну, як на чудну —

вже б зронила сльозинку, хоча б одну. 

Стоїть вистрончена, як тятива 

і розказує усміхнена про якісь дива. 

Каже, що був клопіт з карієсом і раз з лишаєм, 

вічно лікті собі як не счеше, то зіб’є.

Любив мотоцикл, ганяв необережно,

у шостому класі вирішив бути пожежним!

Нервами і з соплями скінчив музичну, 

Охолов до пожеж – обрав юридичний.

Люди трохи перешіптуються, що вона говорить,

певно, не тямить себе у горі.

А Ніна веде ту балачку і не змовкає.

Тицяє з телефону фотку щеня алабая.

Обіцяв мені чудо таке подарувати, 

а я запеклася — не сунь ще один рот у хату!

То ми так полаялися, ще гірше, як пси,

Шо він мене повмовляв, попросив!

А як прийшов із набитим черепом на нозі,

я думала, що всі гілки обірву на лозі —

і вимащу так, як не чистила до тих пір!

А він тиця на лінії, мовляв, робив ювелір!

А якось знайшов дідову папіросну заначку,

Я до нього — а він у рот пачку жувачок!

Думала не дам ради, скурвиться син, 

але найбільше додалося сивих волосин,

коли сказав, що підкорюватиме Еверест.

Сказала, купуєш собі квитки, а я собі хрест. 

На словах про хрест стрепенулися всі, 

А Ніна не вгавала, зірвалась на сміх!

І про костюм ведмедя, і про вареники з перцем,

Ніна наче відклала в сторону своє серце, 

І так говорила, як ніби не болить, не тисне.

Ніна не була ні ображена, ні ненависна,

наче не чулася з кривдою чи з нестачею.

Всі отеретіло дивувалися її вдачі.

Час спливав, а Ніна не вгавала біля труни.

Уже й священник собі заговорив.

А потім хтось тихенько обняв Ніну за плече,

і роздалася Ніна тихим плачем.

Номер 2779, звали Іван, позивний Тадей.

Двадцять сім років ходив посеред людей.

Любив капусту тушену й не любив бульйон,

У Ніни тепер на шиї його медальйон

і пам’ять про те, що Іван встиг начудити.

Ніна говорить, бо так її син продовжує жити. 

#і_м_і

Мирослава Ільтьо

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

КолядаІ., БорчукС., Ільницький І. ІВАН БОГУН

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648-1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя. Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання "старшин-державників", що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави. Іван Богун — мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

#Поезія_народжена_війною

Краєзнавчий часопис "Пам'ять".

 Побачив світ черговий номер краєзнавчого часопису Звенигородщини  "Пам’ять", що з минулого року виходить у Звенигородці. Його засновник – громадська організація "Пам’ять жива", очолювана підприємцем, депутатом Звенигородської міської ради Юрієм Лисогором. Головним завданням видання визначено висвітлення подій і фактів історії Звенигородщини, донесення до широкого загалу достовірних знань про героїчні і трагічні сторінки минувшини краю, життя і діяльність на благо України відомих земляків.

Голова ГО "Пам’ять жива" Юрій Лисогор зазначив, що "наш обов’язок – повернути із забуття і віддати шану усім, хто в різні часи самовіддано трудився на рідній землі, хто боровся за її волю і зазнав політичних репресій, хто сьогодні мужньо боронить українську землю від російського агресора. Разом із громадою будемо робити усе, щоб пам’ять про них жила вічно".

У останньому числі журналу, який з об’єктивних причин вийшов із затримкою, під рубрикою "Наші земляки – гордість і слава Звенигородщини" вміщено підбірку ілюстрованих матеріалів, присвячених В’ячеславу Чорноволу, 75-річчя від дня народження відзначатиметься у грудні цього року. У них розповідається про життєвий шлях земляка, його політичну і державну діяльність. Про увічнення пам’яті славного земляка йде мова у статті про музей-садибу В. Чорновола. Окрема інформація розповідає про роботу Асоціації шкіл України імені В’ячеслава Чорновола.

Пізнавально-виховне значення мають матеріали під рубрикою  "Увічнення подій Української революції 1917 – 1921 рр. на Звенигородщині", у якій містяться краєзнавчі розвідки про події того часу та заходи з вшанування борців за волю України у добу революції.

На сторінках часопису вміщені матеріали про відомих уродженців краю (у межах сучасного Звенигородського району) літературознавця Павла Филиповича, композитора Кирила Стеценка, стаття "Звенигородська хорова капела: на шляху до 100-річчя", тематична рубрика "Дивоцвіт" про дитячу та юнацьку творчість.

Приверне увагу читачів тематична підбірка "Історія Звенигородщини на шпальтах старих газет".

Традиційно публікуються матеріали під рубрикою "Хроніка добрих справ ГО "Пам’ять жива".

Часопис друкується у черкаському видавництві "Вертикаль".

В. Мельниченко.

Тримайся, моя люба Україно!

День родини.

 Є одне слово, у яке ми вкладаємо так багато сенсів. Когось воно зігріває та наповнює серце любов'ю, когось "жалить" безліччю болючих питань та спогадів. Родина. Так, усі ці батьки і діти, бабусі та тітки, брати й племінники. Люди, з якими ми сміємося і плачемо, радіємо і сваримося, а дуже часто і зберігаємо таємниці. Сім'я – невичерпне джерело історій, іноді щасливих і світлих, іноді моторошних та сумних. Сьогодні ми пропонуємо добірку книг, які доводять, що сімейні цінності – найважливіші у світі.

Памʼятаймо!

 Сьогодні, 7 липня, виповнився б 41 рік відомому українському фотожурналісту, документалісту, вбитому рашистами в березні цього року на Кивщині - Максу Левіну (1981-2022).Він працював як фотокореспондент, документальний фотограф та оператор у багатьох українських і міжнародних виданнях. З 2014 р. висвітлював російсько-українську війну. "Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну", - пояснював журналіст. За визначний внесок у розвиток української фотографії, відданість професії і відвагу Макса Левіна було посмертно відзначено Спецвідзнакою, запровадженою премією імені Георгія Гонгадзе. 

Поетичні рядки.

 На Івана, на Купала

Дівка босою скакала

Через полумʼя віків,

Через поле із вінків.

І шукала квітку долі,

Що дрімала в білій льолі.

І шукала свого Гриця

Як відважна в небі птиця.

І плела з квіток віночки.

Їх тулила до сорочки,

І пускала по воді

Трави й квіти молоді.

І була така цнотлива.

І була така зваблива,

Що її хотів Іван,

Гриць, Петрусь, Марко, Степан.

А вона, як та орлиця,

Притулилася до Гриця

І промовила - кохаю,

Лиш на тебе я чекаю.

І сміялося Купало.

І стелило покривало

Їм під ноги і під плечі,

Від Іванка, від Предтечі...

Галина Потопляк.

Івана Купала.

7 липня в народі святкують особливе свято - Івана Купала. В ніч проти 7 липня наші предки збиралися разом, вмивалися росою, купалися у водоймах, перестрибували через багаття та шукали міфічний цвіт папороті. Вважалося, що в цей день можна було пустити "за водою" всі напасті і нещастя, "змити" хвороби, оновити життя, зустріти справжнє кохання і навіть знайти скарб. У купальські дні прийнято було дарувати близьким букети квітів і бажати всього найкращого і, головне, виконання задуманого. Ми ж пропонуємо вашій увазі невеличку підбірку книг, які допоможуть вам більше дізнатися про святкування цього свята, зокрема на Звенигородщині. 

#Поезія_народжена_війною

 Здається, краю вже нема зимі..
24-е ...Лютий..лютий..лютий...
Війна немає чисел , назви днів..
Тривога...Біль..І  будні..Будні..Будні..
І час застиг.. Чи,може ,зупинивсь ?
Вже літо, липень.. Тільки знову лютий..
Плюс тридцять у тінку....А на душі..
Мороз і холод від новин почутих
І моляться усі ...Хто й не моливсь...
В надії ,будуть все ж ,колись ,почуті
І будуть дні без втрат,без горя ,сліз..
Ще буде час ..Теперішній..Майбутній..
Господь почує...Скінчиться війна..
Молитва долетить високо в Небо..
І будуть пори року...І життя..
І рідні поруч...Все ,що людям треба..
Взято з Інтернету

Важливо!

Важливо!

А ви знали?

 А ви знали, що 5 липня відзначають День роботоголіка. Роботоголізм — надмірна працьовитість, яку порівнюють із залежністю, адже людина повністю себе присвячує роботі. Роботоголіки ставлять роботу понад усе: сім'ю, друзів, особисте життя, здоров'я. І це погано позначається на інших сферах їх життя. Люди, які страждають залежністю від роботи, зазвичай незадоволені своєю роботою, тоді як звичайні роботяги, як правило, - задоволені. То ж обов'язково знайдіть привід для відпочинку. А відпочинок з книгою - то ідеальний відпочинок. І якщо вам складно вибрати книгу, адже цікавої літератури безліч, - ми з радістю допоможемо. Чекаємо на вас у бібліотеці.

А ви знали?

 А ви знали, що 4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб арештували; весь її архів, найкращий у Києві альбом автографів великих людей було знищено. 5 вересня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю Зінаїду Тулуб до тюремного ув'язнення строком на 10 років. І лише у вересні 1956 року завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували за відсутністю складу злочину. Знесилена і хвора повернулася в Київ. Плакала, коли одержала паспорт: він був не темно-зеленого кольору, як у всіх, а сірого із записом за графі "військово зобов’язаний" – "лишен права защиты Родины". 

Петро Панч.

4 липня виповнюється 131 рік від дня народження Петра Панча (Панченка) - відомого українського письменника, одного з небагатьох, хто вижив з покоління розстріляного Відродження (1891–1978).

Петро Панч зустрів революцію царським офіцером, закінчив командиром червоних військ, а між тим воював за армію гетьмана Скоропадського та директорії УНР. Він дивом вижив під час сталінських репресій 30-х років. Як зауважив Олесь Гончар, він "був одним із тих небагатьох фізично уцілілих, морально стероризованих, та все ж таких, що й далі залишаються вірні собі і, як можуть, в найскладніших умовах тоталітаризму підтримують ледь жевріюче життя української культури". За радянських часів зазнавав критики, але репресій уник, тоді як його друзі, з якими він починав, стали жертвами сталінського терору – Григорій Епік, Майк Йогансен, Василь Вражливий та інші.

Важливо!