Подвижники національного відродження.

  Сьогодні працівники Звенигородської публічної бібліотеки ім.Ю.С.Кримського стали слухачами цікавого заходу організованого Черкаською обласною універсальною науковою бібліотекою імені Тараса Шевченка - круглого столу з міжнародною участю, «Подвижники національного відродження: Лев Биковський і Василь Доманицький». Захід був присвячений знаменним датам: 130-річчю від дня народження видатного бібліографа, літературознавця, громадського діяча Лева Биковського та 115-річчю пам’яті талановитого історика, фольклориста, письменника Василя Доманицького.

Дякуємо організаторам круглого столу, усім учасникам, зокрема директору Звенигородського краєзнавчого музею ім.Т.Г.Шевченка Наріжній Олені Миколаївні,  за цікаві доповіді, які допомогли нам глибше  пізнати двох визначних діячів, які присвятили своє життя утвердженню української ідентичності, мови, культури та наукової спадщини.

Василь Стефаник.

 14 травня 1871 року народився  Василь Стефаник - видатний український письменник-новеліст, громадський діяч, політик. Селянський син за походженням, соціаліст за переконанням, інтернаціоналіст за духом, Стефаник залишив нам високохудожні твори про селянське життя в капіталістичному суспільстві. Володарем дум селянських і поетом мужицької розпуки називали Стефаника за глибоке знання селянської душі і правди життя. Його новели належить до вершин красного письменства і найкращих зразків європейського експресіонізму. Він не любив порожніх слів, порожніх сюжетів і порожніх людей. Його лаконічна проза – наче запечена кров. Кожне Стефаникове слово вагоме, живе, сповнене буття, великого болю і великої ніжности. У Стефаникову прозу або закохуєшся одразу – вона полонить тебе назавжди, або залишаєшся до неї байдужим – вона не розкривається, залишаючись складною і незрозумілою. Недарма Стефаник – майстер “різьбленого як камінь” слова, був одним із улюблених прозаїків іншого великого Василя – Стуса.

Панас Мирний.

 "Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава - Україна, якби я їй добра хоч на мачинку зробив, то б мені й була слава, я більшої й не хочу."  

13 травня 1849 року народився Панас Мирний, український письменник-реаліст, творець новаторських соціальних романів і повістей із життя народу. У своїх творах він закликав до боротьби за свободу і рівноправність жінок, виступав проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка та вів громадську діяльність під власним іменем, довго не розкриваючи свого літературного псевдоніма. Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його руки вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів. На жаль, левова частка його творчого доробку залишилася в рукописах. Письменник підтримував тісні зв'язки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком та іншими. Він був членом нелегальної організації "Унія" у Полтаві. Вона поширювала заборонену українську літературу. Крім того, співпрацював із журналом "Рідний край", який 1905 року почали видавати у Полтаві. Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби, фінансову скруту і потребу утримувати сім’ю, після зайняття Полтави більшовиками змушений був працювати в Полтавському губернському фінвідділі.

Запрошуємо на зустріч з психологами.

 ‼️ПАМ'ЯТАЄТЕ ⁉️
15 травня чергова зустріч з психологами Центру  Життєстійкості Звенигородської ТГ .
Якщо ви відчуваєте, що потребуєте підтримки, долучайтеся.

13: символічне в житті Миколи Хвильового.

 Микола Хвильовий, справжнє прізвище Фітільов, — український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла "Геть від Москви!". Він любив число 13. І народився 13 грудня. А 13 травня, сонячного недільного ранку 1933 року, добровільно пішов з життя. Його смерть стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920–1930-х років. Щасливо знайдений псевдонім – Хвильовий – означив не лише його долю та вибір, але десь і дух усієї неспокійної, до основ збуреної епохи. Він став харизматичною постаттю українських 1920-х, символом блискучого мистецького покоління, що встигло зреалізуватися упродовж скупо відміряного часу.  Його ганили й ним захоплювались, звинувачували в усіх смертних гріхах і зараховували до лику мучеників та святих, намагались викреслити з історії літератури й визначали чільною фігурою художньо-естетичого поступу ХХ століття, і не дивно, що феномен Миколи Хвильового й досі залишається в полі актуальних студій вітчизняної гуманітаристики та культурного й громадського життя.

Бібліотека рекомендує.

Непоправна втрата для української літератури. Помер Валерій Шевчук.

 Українська література зазнала непоправної втрати — на 86-му році життя помер  один з найяскравіших письменників-шістдесятників, історик, архівіст, автор літературознавчих і публіцистичних праць, інтерпретатор українського бароко Валерій Шевчук. Творчим доробком автора стали численні історичні романи, новели та повісті, серед яких — «Тіні зникають опівдні», «Дім на горі», «Око прірви» та «Юнаки з вогненної печі». Окрім того, Шевчук був автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, а також був дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Валерій Шевчук — лауреат Шевченківської премії, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, П.Куліша та ін., премії в галузі гуманітарних наук "Визнання". Був нагороджений "Орденом князя Ярослава Мудрого" V ст., медаллю Івана Мазепи.

А ви знали?

 А  ви знали, що: 

📌Найстаріша друкована кольорова книжка - китайське керівництво з каліграфії і малюванню, яке було створено в 1633 році.

📌Найбільша у світі книга побачила світ у 1832 році у Лондоні. Вона має назву «Пантеон англійських героїв», її довжина – 5,7 метрів. Розмір літер цієї книжки становить 15 см.

📌Найменша надрукована книга – «Мурашки» видана у 1980 році в Японії, її розміри – 1,4 × 1,4 см.

📌Найменша книга в світі - «Кобзар», створена вона українським майстром Миколою Сядристим. У книжці 12 сторінок і на кожній по 8 віршованих рядків. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреної волосини. Зшита книжка павутиною, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

📌Найтовстіша у світі книга - англійський словник, що налічує 8600 сторінок.

Ірина Вільде.

 5 травня 1907 року народилася Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон-Полотнюк) — українська письменниця, громадська діячка, лауреатка Шевченківської премії, внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття. Її твори дуже жіночі, чуттєві, інтимні, і водночас з цим прості. І автобіографічні. Вони — про кохання, зраду, про жіноче серце, таке неприборкане та химерне. Роман "Сестри Річинські"  найбільше творче досягнення письменниці. Величезна кількість персонажів, сюжетних ліній, подій. І «якби письменниця не написала більш нічого, а лише роман “Сестри Річинські”, і тоді б її ім’я було б у списку найдостойніших. Але крім згаданого роману є ще повісті “Метелики на шпильках”, “Б’є восьма”, “Повнолітні діти”, “Ті, з Ковальської”,  книжки повістей та оповідань і нарисів “Химерне серце”, “Історія одного життя”, “Яблуні зацвіли вдруге”, “Окрушини” (мініатюри). Та все ж над тим усім — “Сестри Річинські”»  - так слушно зауважив  письменник Дмитро Герасимчук у статті «Любов’ю любов нарікши…» .

Анатолій Дімаров.

 Сьогодні, 5 травня, виповнюється 103 роки від дня народження патріарха української прози і духовного батька "шістдесятників" Анатолія Дімарова. Це письменник, життя якого вмістило в собі всі найпереломніші події в історії України ХХ століття. Розкуркулення родини, Голодомор, війна, на якій отримав тяжке поранення, цензура й замовчування в журналістиці та літературі.  Він запам’ятався проникливим словом і загостреним почуттям власної гідності (свого часу відмовився від медалі Жукова, а згодом не захотів брати орден Ярослава Мудрого від Януковича — ​"не можу прийняти з рук людей, які штовхають країну у прірву"). Народився Анатолій Дімаров 1922 року на Полтавщині. Насправді він — ​Анатолій Гарасюта, та мама змінила прізвища у дітей, щоб врятувати їх від вислання через розкуркулення. Про свою сім’ю Анатолій Дімаров дуже детально написав в одній з найкращих українських мемуарних книжок "Прожити й розповісти". Найбільша значимість цього двотомника — в його правдивості, відсутності будь-яких масок і бажання щось прикрасити чи переписати.