13 липня 2016 р.

Вулиці нашого міста носять їх імена: Петро Болбочан

"Ми перед батьківщиною свій обов’я­зок виконали чесно, а як хто нас буде в чім небудь обвинувачувати, хай робе це той, хто більше нас зробив для батьківщини..."
                               П. Болбочан. 10 січня 1919 р.

В історії національно-визвольних змагань українського народу 1917 -1921 рр. є чимало непересічних постатей,  суперечки навколо них тривають і досі. Серед них  і Петро Болбочан, відомий військовий діяч, чия доля відбила в собі всю неоднозначність і трагічність розвитку тогочасного українського руху, суперечності в розумінні майбутнього України, притаманні нашим політикам періоду визвольної боротьби.
Петро Федорович Болбочан народився 5 жовтня 1883 р. у селі Гіджеу Хотинського повіту Бессарабської губернії у сім’ї священика. В 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію,  а в 1909   - Чугуївське піхотне юнкерське училище, під час навчання у ньому організував український гурток для поширення рідного слова. Цей гурток проіснував недовго, оскільки начальник училища полковник Фок заборонив його діяльність, обмежившись лише усною доганою Болбочану. Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку. Нагороджений орденом за виявлену хоробрість. Початок українських визвольних змагань у 1917 р. він зустрів уже політично свідомою та зрілою людиною, зі сформованими поглядами на суспільство та армію. На відміну від більшості українських громадсько- політичних діячів, які очікували від революції насамперед радикальних соціальних перетворень, П. Болбочан був перш за все державником, він прагнув розбудови незалежної української держави з міцною професійною армію, яка мала захищати національні інтереси. Реалізації цієї мети він присвятив той короткий відрізок часу, який йому. Після революції Болбочан активно розпочав організацію українських військових частин і допоміг у формуванні 1 - го Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. Сформував з добровольців 5 -го корпусу Південно-Західного фронту російської армії 1 - й Український Республіканський полк. 22 листопада 1917 року Петра Болбочана призначено командиром полку. На початку грудня 1 -й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків. У січні 1918 року, напередодні більшовицької окупації столиці, П. Болбочан і частина старшин з великими труднощами дісталися Києва. Хоча офіційного дозволу не отримав, формує військовий підрозділ -Республіканський курінь. На чолі цього куреня П. Болбочан взяв участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці. У листопаді 1918 полк під командуванням Болбочана одним з перших перейшов на бік Директорії УНР і був основною силою у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського. Він категорично виступав проти спільних дій з більшовиками. Болбочан вважав, що варто боротися лише за «самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, яка б вона не була, монархічна чи більшовицька». У грудні 1918 року — Директорія УНР призначила Болбочана командувачем Лівобережною групою Армії УНР. Після вимушеного відступу військ Болбочана з Харкова, полковника звинуватили у залишенні міста Червоній армії без бою. Ніхто не звернув увагу об’єктивні обставини, в яких опинилася українська армія. Восени 1918 за наказом Директорії командував Запорізьким корпусом. 24 січня 1919 заарештований за наказом головного отамана С. Петлюри. На початку травня звільнений за наполяганням офіцерів і вояків корпусу, а також при сприянні діячів Української християнсько-демократичної партії. 6 червня 1919 зробив спробу самовільно очолити корпус. Заарештований за вироком Військово-польового суду УНР. 10 червня 1919 року — Болбочана заарештували без жодного опору. Був звинувачений  у намаганні призначити головою Директорії Євгена Петрушевича. 12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд. Болбочан звинувачувався у невиконанні наказу, незаконному захопленні командування корпусом та участі в широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах військового часу. Вирок  — смертна кара. 28 червня 1919 року о 22-й годині Петра Болбочана розстріляли на станції Балин (нині на території Дунаєвецького району Хмельницької області).Там же, за півкілометра від станції, було поховано його тіло.