Ми на сайті Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.

"Сім’я Кримських у контексті українських традицій бібліофільства": 
актуальна розмова дослідників на Черкащині.

У Звенигородській центральній районній бібліотеці імені Ю.С. Кримського на Черкащині відбувся семінар «Сім’я Кримських у контексті українських традицій бібліофільства». Юхим Степанович Кримський, чиє ім’я носить заклад, – батько відомого вченого й одного з фундаторів Української Академії наук та Національної бібліотеки Української держави Агатангела Кримського, сам був помітною в Звенигородці й за її межами особистістю: педагог, краєзнавець, письменник, видавець. Тобто захід відбувся на теренах міста, де формувався бібліофільський світогляд академіка Агатангела Кримського, тривалий час зберігалася значна частина його бібліотеки, яка згодом була передана на зберігання до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.
Детальніше можна прочитати за посиланням: http://www.nbuv.gov.ua/node/5040?fbclid=IwAR0E_FC8x3m5O0UwyMhEOOLVQZpm_4BDOKwbD3Cn7-2K6cJ-fnBehRACoOM

Поетичні рядки.

Наближення зими у всьому серце чує:

і в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках,

що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує,

і срібний стане сад, і забіліє шлях.

Наближення зими… Пісень пташиних звуки

замовкли в деревах оголених, смутних…

Синіє холодно земля в сльозах розлуки

Із літом і теплом у мареві доріг…

Наближення зими. Берези білокорі

готуються до сну під вітру тихий свист.

І з гілки падає у золотій покорі

останній жовтий лист.

Володимир СОСЮРА

Чи знаєте ви?

Одним з найбільш плідних письменників усіх часів і народів був іспанець Лопе де Вега. Крім «Собаки на сіні» він написав ще 1800 п'єс, причому всі вони - у віршах. Ні над однією п'єсою він не працював більше трьох днів. Роботи його добре оплачувалися, так що Лопе де Вега був практично мультимільйонером, що серед письменників зустрічається вкрай рідко.

Дослідник людських душ.

Сьогодні, 28 листопада, дня народження Стефана Цвейга (1881–1942), австрійського письменника, публіциста. Майстер психологічної новели (збірки «Перші переживання», «Амок», «Збентежені почуття»). Автор роману «Нетерпіння серця», антифашистського твору «Шахова новела», белетризованих біографій (зокрема, Стендаля, Діккенса, Казанови, Толстого, Достоєвського, Фрейда, Ніцше). Стефан Цвейг мав свій неповторний, камерний і ні на кого не схожий стиль. Він віртуозно працював з документами, був неабияким психологом, а до того ж відмінно володів словом. Його твори вражають своїм драматизмом, несподіваними поворотами, а також змушують задуматися про те, наскільки насправді беззахисне серце людини і на які подвиги чи злочини воно може в один момент штовхнути. Захоплюючі життєписи, створені Стефаном Цвейгом на стику документа і мистецтва і сьогодні читаються з інтересом.

Алла Горська: душа українського шістдесятництва.

Алла Олександрівна Горська – українська художниця, чий доробок складається з монументальних, живописних та графічних творів. Її роботи виконувались у традиціях київської академічної школи, народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму. За свою політичну позицію була страчена за таємним вироком Радянської влади у 1970 році.

Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку “легенду”, аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Алла Горськаі з 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді “Сучасник”. Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні. Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві – ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками.  “Алла, як і Ліна, - чоловік!”, - зауважив якось один із близьких друзів Горської.  Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. “Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…” - це слова Ірини Жиленко, української поетеса-шістдесятниці.

Зінаїда Тулуб: двадцять років на Голгофі.

28 листопада народилась українська письменниця, киянка Зінаїда Павлівна Тулуб. Славетна родина Тулубів багато зробила для свого міста та країни: дід – Олександр Данилович Тулуб, український педагог, громадський діяч; батько – Павло Олександрович Тулуб, журналіст, юрист, поет, перекладач та громадський діяч. Отже, донька аж ніяк не могла бути пересічною персоною. У 1913 році закінчила історико-філологічний факультет Київських Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури. У 1920-х роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету. З 1926 року перебувала на творчій роботі. В 1934-1935 рр. виходить перший том її роману «Людолови» , а 1937 року– з’явився другий том.  З’являються десятки позитивних рецензій на цей роман.  А 4 липня1937 року письменницю заарештували, як багатьох тоді за сфабрикованим звинуваченням. 10 років покарання відбула повністю. Але варто було повернутися, як 1947 року, за ту ж саму неіснуючу провину – знову покарання у вигляді заслання в Казахстан, де прожила ще 9 років. Вивчила тамтешні звичаї, пісні, обряди. Другим її твором  став роман «В степу безкраїм за Уралом» про Тараса Шевченка. Так сталося, що Зінаїда Павлівна багато в чому повторила страждання героя свого роману. У засланні ЗінаїдаТулуб познайомилася зі старим казахом, який розповів, що коли він був «бала», тобто хлопчиком, бачив в Орську аскера (солдата) з України, якого звали Тарасом. Він був акином (поетом) і кобзарем. Це стало поштовхом до написання історичного роману, в якому казахська сюжетна лінія і шевченківська переплітаються, шевченківська лінія документально вивірена, всебічно виважена, продумана. "Цей твір можна було б жанрово віднести до історичного роману – хроніки" - писав М. Жулинський. 

Із заслання Зінаїда Павлівна Тулуб повернулася  в 1957 році, коли її було вже 67 , видала роман про Шевченка «В степу безкраїм за Уралом» і спогади «Моє життя». Після всього пережитого, її організм не витримав і 26 вересня 1964 року Зінаїда Тулуб покинула "цей нужденний і несправедливий світ".

Поетичні рядки.

Холодний день, промозгла мжичка.

І сніг злітає з черевичка.

І паморозь на дикім полі

У біле кутає тополі.

Холодний день. Думки захмарні

Снують від дому до кав'ярні.

І від порога до каміну

Вечірній погляд гріє спину.

Осіння млість, а може злість.

Осіннє листя вітер їсть.

Стоять в тумані ліхтарі

І димом пахнуть димарі.

Якась нестримна ностальгія

З вітрин предноворічних віє.

Якісь химерні янголята

Нагадують, що скоро свята.

І чути запах терпкий хвої

Від туї й сосонки старої.

І чути пахне десь ваніллю

І чорна кава пахне сіллю.

Холодний день спішить у вечір

І тягне кожухи овечі.

І вже й Михайла, вже й Івана.

Ну а попереду Романа.

Г.ПОТОПЛЯК.

Бібліотека, де обожнюють КНИГУ і цінують історію свого краю.

Це особлива бібліотека… Бібліотека-борець, бібліотека-переможець, бібліотека-оптиміст. Попри холодні бюрократичні вітрища, байдужість можновладців Бібліотека функціонує, виконуючи свою первинну функцію – сакралізувати КНИГУ і гріти людей інтелектуальним світлом її невгасимої енергії.
Звенигородщина – край видатних українців, місцина, де народжувався і міцнів український інтелектуальний ландшафт, а в маленьких селах району зростали люди, які згодом формували провідні концепти української культури (Юхим Кримський, Агатангел Кримський, Лев Биковський, В’ячеслав Чорновіл).  

Детальніше читайте за посиланням:https://www.facebook.com/volodymyr.pidvoinyi?__tn__=lCH-R&eid=ARBw8kkffNlsroacm6uqTkTgN_0QATCcCJoChVI7NvqbZ00mdhxI706N2jJEEilnDrDzBRP8du7T2j6Y&hc_ref=ARSp7HgxqAfIRJYsDi4meyBvxfAaHDmwnZQ35XNxjGHrcR-hhHRhWHO8Qps4k3pd1_c

Чи знаєте ви?

Це може здатися дивним, але в світі існує хвороба, іменована бібліоклептоманіей. Людям, що страждають від цієї хвороби, подобається красти книги. Найвідоміший бібліоклептоман - Стівен Блумберг, який за своє життя  обікрав 268 бібліотеки, викравши більше 23 тисяч рідкісних книг, які в сумі оцінюються на 20 мільйонів доларів. Для поповнення своєї незвичайної колекції Блумберг йшов на величезний ризик, він крав і підробляв документи, втирався в довіру до працівників бібліотек, підбирав ключі до сховищ і навіть проникав в них через вентиляційні шахти і шахти ліфтів.  Його, певно, можна "зрозуміти" – рідкісні книги не купиш у найближчій забігайлівці, а Стівен Блумберг справді любив книги. Він читав їх ночами, засинав, прокидався і знову читав. Він ніколи не крав їх заради вигоди й не продав жодного екземпляра. “Колись я поверну їх”, – казав він. Проте чомусь цей благородний намір не завадив йому стирати всі бібліотечні позначки й книжкові знаки. І після того, як Стівен надовго став постійним читачем тюремної бібліотеки, перед ФБР і книжковими експертами постало завдання ретельного впізнання всіх вкрадених книг - багато бібліотек навіть і не підозрювали про зникнення частини фондів

Поетичні рядки.

Краєм світу, уночі,

при Господній при свічі

хтось бреде собі самотньо

із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,

йде лелійно, як дитя,

і жене його у спину

сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі

при Господній при свічі,

щоб по світі не тинявся

із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,

виє Ірод моровий,

маятник все дужче бухка,

стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча

вже й не дихає свіча,

лиш вуста дрижать гарячі:

янголе, не впадь з плеча.

Іван МАЛКОВИЧ