Алла Олександрівна Горська – українська художниця, чий доробок складається з монументальних, живописних та графічних творів. Її роботи виконувались у традиціях київської академічної школи, народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму. За свою політичну позицію була страчена за таємним вироком Радянської влади у 1970 році.
Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку “легенду”, аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Алла Горськаі з 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді “Сучасник”. Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні. Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві – ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками. “Алла, як і Ліна, - чоловік!”, - зауважив якось один із близьких друзів Горської. Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. “Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…” - це слова Ірини Жиленко, української поетеса-шістдесятниці.
