Сьогодні пропонуємо вашій увазі:
Агатангел Кримський — один із найколоритніших українських прозаїків раннього модернізму. Його оповідання виповнені експериментальним пафосом, проникненням у внутрішній світ і темні закутки душі психічно розщеплених, невротичних і самоздивованих натур.
![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjIhVZaaI79C5Cv6TS0FudRZrC775IDvrCjUiRMd6ppq2CB561E2rwaqM3g6_CTmIFNqMWvpLWBmkBU8BgVyvqfo2Pvtxpn1Vfmya2IFhY35LCdPKAFmD-A555t3N72O0Xl53172q9cAweO/s400/%25D0%25BA%25D1%2580%25D1%2583%25D1%2588%25D0%25B5%25D0%25BB%25D1%258C%25D0%25BD%25D0%25B8%25D1%2586%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9.jpg)
Антін Крушельницький сміливо порушував табуйовані теми, відтворюючи ранньомодерністське світовідчуття. Його оповідання насичені духовною атмосферою галицької інтелігенції на початку ХХ ст. і львівським колоритом. Розгортаючи події у внутрішньому світі персонажів, переважно жінок, він активно використовував психоаналіз, натуралістичну стилістику і прийоми «потоку свідомості».
Проза Валер’яна Підмогильного природно вписується в контекст високого європейського літературного модернізму. Останній його твір «Повість без назви…» визнано найблискучішим у тогочасній українській літературі. Це — досконала за художньою формою, а за пафосом близька до сковородинівства самодискусія, в якій протистоять актуальні для того часу і людського майбутнього ідеї та принципи.