Панас Мирний.

 "Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава - Україна, якби я їй добра хоч на мачинку зробив, то б мені й була слава, я більшої й не хочу."  

13 травня виповнюється 175 років від дня народження Панаса Мирного (1849-1920), українського письменника-реаліста, творця новаторських соціальних романів і повістей із життя народу. У своїх творах він закликав до боротьби за свободу і рівноправність жінок, виступав проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка та вів громадську діяльність під власним іменем, довго не розкриваючи свого літературного псевдоніма. Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його руки вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів. На жаль, левова частка його творчого доробку залишилася в рукописах. Письменник підтримував тісні зв'язки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком та іншими. Він був членом нелегальної організації "Унія" у Полтаві. Вона поширювала заборонену українську літературу. Крім того, співпрацював із журналом "Рідний край", який 1905 року почали видавати у Полтаві. Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби, фінансову скруту і потребу утримувати сім’ю, після зайняття Полтави більшовиками змушений був працювати в Полтавському губернському фінвідділі.

Помер 28 січня 1920-го у Полтаві. В будинку, де проживав письменник, створено меморіальний музей.