А ви знали?

А ви знали, що 27 травня 1926 року у місті Ганнібал (шт. Міссурі) з'явився пам'ятник Тому Сойеру і Гекльберрі Фінну (скульптор Фредерік Хиббард).

Марк Твен, автор повістей про пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна, провів своє дитинство в Америці, в невеликому містечку Ганнібал на річці Міссісіпі. Саме там і вирішено було спорудити пам'ятник героям його творів - Тому і Геку. Двоє хлопчаків в подертій штанях відправляються на пошуки чергової пригоди. Хлопці зображені такими, якими їх уявляє більшість читачів. А Гек ще і тримає за хвіст перекинуту через плече дохлу кішку. Тут же, неподалік, знаходиться і Будинок-музей письменника, який місцеві жителі часто називають "Будинком Тома Сойєра". Навпаки знаходиться і "Будиночок Беккі Течер", подружки Тома. Як відомо, письменники частіше за все не придумують книгу, а проектують на неї реальні життєві події, тому у багатьох персонажів книг є свої прототипи. Зрозуміло, прототипи є і у наших героїв: Том Сойєр - це, звичайно ж, сам Марк Твен, тітка Поллі - його матінка, Беккі Тетчер - сусідка письменника Лора Хоукінс. (Хоукінси жили прямо навпроти будинку Клеменсів (таке справжнє прізвище Марка Твена) в великому двоповерховому будинку. В даний час цей будинок стоїть там же на Хілл-стріт). Є реальний прототип і у Гекльберрі Фінна. Ну і, зрозуміло, поруч з будинком Клеменсов досі стоїть легендарний паркан, який хитрун Том дозволяв пофарбувати своїм друзям.

"Все, що я мав написати - написав". Роман Іваничук.

27 травня народився Роман Іваничук (1929-2016), український письменник, патріарх української історичної романістики, знаний громадський діяч. За понад 60 років творчої діяльності Роман Іваничук написав 20 історичних романів ("Мальви", "Вода з каменю", "Журавлиний крик", "Манускрипт з вулиці Руської", "Четвертий вимір"), якими намагався заповнити білі плями в нашій історії. Ці 20 романів охоплюють величезний часовий відтинок – від часів Київської Русі до Майдану.  якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу. Його літературний дебют відбувся 1954 року, а свій останній роман – "Торговиця", присвячений рідній Коломиї, він видав у 2012 році. Чимало знайдеться тих, хто саме після прочитання якогось із романів Іваничука починав серйозно цікавився українською історією. Запрошуємо усіх, хто цікавиться історією України до нашої бібліотеки познайомитися чи перечитати твори Романа Іваничука.

Поетичні рядки.

І, кинувши на небо власну тінь,

Я встав з колін і небо взяв за зорі...

Микола Вінграновський

художник Олег Шупляк

Микола Вінграновський.

Сьогодні День пам’яті Миколи Вінграновського (1936–2004), українського письменника, сценариста, кінорежисера і кіноактора. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Володимира Вернадського і премії Фундації Антоновичів (США). Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі "Повість полум’яних літ" (автор фільму –Довженко, режисер – Юлія Солнцева). Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957). Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у "Літературній газеті" у квітні 1961 року. Перша авторська збірка "Атомні прелюди" з’явилася 1962 року.  Автор збірок: "Київ", "Сто поезій", "На срібнім березі" та ін; фільмів – "Берег надії", "Тихі береги", "Слово про Андрія Малишка", "Довженко. Щоденник. 1941-1945", "Гетьман Сагайдачний". Писав він і для дітей. Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми "Ескадра повертає на захід", "Берег надії", "Дума про Британку" (за трагедією Юрія Яновського), "Климко" (за повістями Григора Тютюнниа), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка ("Рік з Довженком"). Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: "Українське поетичне кіно – це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми – шістдесятники. Немає шістдесятників, сім десятників - є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік". 

Книги про Донецький аеропорт.

Цього дня у 2014 році розпочались бої між українськими військовими та російськими терористичними угрупованнями за міжнародний Донецький аеропорт – важливий стратегічний об’єкт та комунікаційний центр східної України. Бої за Донецький аеропорт тривали 242 дні – з 26 травня 2014 року по 21 січня 2015-го, поки аеропорт не був повністю знищений російською армійською артилерією. Донецький аеропорт став своєрідним символом нескореності, зразком найвищого героїзму українських військових. Аеропорт називали "українськими Фермопілами", а мужніх захисників летовища супротивник назвав "кіборгами".

Пропонуємо вашій увазі книги, які не залишать нікого байдужим, адже вони про  життя і смерть, про відчайдушність і страх, про любов і дружбу, про те – що і чому захищали у терміналах ДАПу українські бійці.

Книги про зниклих дітей.

Зникнення людини - це завжди трагічна історія. Але немає нічого страшнішого історії про зниклу дитину! Для вираження солідарності зі зниклими дітьми та їхніми родинами, для підтримки їх у цій трагічній ситуації, європейським співтовариством був створений Міжнародний день зниклих безвісті дітей. Він відзначається щорічно з 2002 року за підтримки Європейської федерації з розшуку зниклих і опинилися жертвами сексуальної експлуатації дітей - 25 травня. 

Пропонуємо вашій увазі підбірку книг, головні герої яких шукають викрадених і зниклих дітей, своїх і чужих. Це гостросюжетні, драматичні і захоплюючі книги!

Поетичні рядки.

 

-    Звідки дощ іде?

-    Із неба!

-    Де іде той дощ?

-    Де треба.

-    Без дороги ходить скрізь — 

через поле, через ліс.

-   А чи є у нього ноги?

-   Та нащо дощеві ноги, 

коли ходить без дороги!

ЄвгенГуцало

Є мова - є нація.

Щорічно 24 травня українці відзначають День слов’янської писемності й культури та вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, які дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності та заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці. Культура та писемність – основа існування будь-якого народу, його «генетичний код» та національна скарбниця.   

Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури. Утверджуймо імідж високоосвіченої української нації та плекаймо неоціненний скарб – нашу  мову! Вольтер, безумовно, мав рацію, коли писав, що всі найголовніші іноземні мови можна вивчити за шість років, але для вивчення рідної мови й життя замало. Пропонуємо вашій увазі підбірку книг, які допоможуть вам  покращити знання з рідної української мови, допоможуть ефективно і професійно її вивчати.

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

 

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі книгу Зінаїди Тарахан-Берези “Святиня”. 

“Святиня» присвячена історії Шевченкової могили – духовного храму українського народу. Книга народилася внаслідок глибокого осмислення її автором величезної кількості документальних, історичних, літературних, мемуарних і фольклорних джерел та власних спостережень. Науково-документальна та водночас натхненно написана книга звернена до всіх шанувальників Генія, яким дорога національна історія та культура. Видання широко ілюстроване фотографіями та документами. Книга фактично є єдиним повним джерелом про основні етапи створення та діяльності Шевченківського національного заповідника.

160 років з дня перепоховання Т.Г. Шевченка.

 

22 травня  2021 року - Україна відзначає 160-у річницю  з дня перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.. 

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його  спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його “Заповітом”, написаним ще в 1845 році, на рідній землі – “Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...”. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі .  А 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві “Кременчук” перевезли з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, і вже 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.