Поетичні рядки.

...А дні стоять, – не хочеться тужити!

І кожна пташка хатку собі в’є.

– Скажи, зозуле, скільки мені жити? –

Кує зозуля… Цілий день кує…

Ліна Костенко

Читати чи дивитися?

Пророчі слова великого Тараса, що "на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі" стали непохитним переконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Роман "І будуть люди"  письменник замислював як велетенську епопею про українське село. У ньому автор наважився згадати колективізацію, розкуркулення, голодомор та інші, не менш турбулентні події в історії України, які перевернули світ українського села і стали потрясінням для цілого народу. Проте радянська влада мала чіткі інструкції щодо того, про що і як можна писати. У ті часи в тоталітарній державі ніхто правди писати не міг. Роман "І будуть люди", що виходив трьома частинами впродовж 1964―1968 років, зазнав жорстокої цензури: вирізалися цілі розділи, викреслювалися сюжетні лінії. Не тільки були вилучені згадки про Голодомор і колективізацію, а й весь передвоєнний період життя на полтавському селі випав із романної оповіді. І тільки у 2021 році видавництво "Фоліо" перевидало роман "І будуть люди" у його первісному вигляді, без цензурових редагувань та вилучень тексту, які були у радянський час а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.

 Тож вирішувати вам : ЧИТАТИ чи ДИВИТИСЯ. Ми - за ЧИТАННЯ. 

Анатолію Дімарову - 100.

5 травня виповнюється 100 років від дня народження патріарха української прози і духовного батька "шістдесятників" Анатолія Дімарова. Це письменник, життя якого вмістило в собі всі найпереломніші події в історії України ХХ століття. Розкуркулення родини, Голодомор, війна, на якій отримав тяжке поранення, цензура й замовчування в журналістиці та літературі.  Він запам’ятався проникливим словом і загостреним почуттям власної гідності (свого часу відмовився від медалі Жукова, а згодом не захотів брати орден Ярослава Мудрого від Януковича — ​"не можу прийняти з рук людей, які штовхають країну у прірву"). Народився Анатолій Дімаров 1922 року на Полтавщині. Насправді він — ​Анатолій Гарасюта, та мама змінила прізвища у дітей, щоб врятувати їх від вислання через розкуркулення. Про свою сім’ю Анатолій Дімаров дуже детально написав в одній з найкращих українських мемуарних книжок "Прожити й розповісти". Найбільша значимість цього двотомника — в його правдивості, відсутності будь-яких масок і бажання щось прикрасити чи переписати.

Ірина Вільде.

5 травня 1907 року народилася Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон-Полотнюк) — українська письменниця, громадська діячка, депутат Верховної ради СРСР, лауреат Шевченківської премії, внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття. Вона жила і творила у комуністичному суспільстві, була відомою письменницею і непересічною особистістю. Але ніхто не знав у ті роки, як вона любила Україну і мріяла про її незалежність! Досі дослідники її творчості дивуються: як вдавалося письменниці видавати твори, у жодному з яких не було похвали тодішньому режимові. Її любили і ненавиділи, але усі без винятку поважали, боялися. Боялися не її, а того правдивого слова, бо була вона непримиренна у своїй правді. Її твори дуже жіночі, чуттєві, інтимні, і водночас з цим прості. І автобіографічні. Роман Горак так сказав про Ірину Вільде: "Історія дала їй право голосу, аби сказати від власного імені та імені свого покоління, що воно, те покоління, і вона, письменниця, речниця того покоління, всього-на-всього є метеликами на шпильках. Прекрасними сотворіннями, готовими до лету, але такими, що ніколи не полетять, їм судилося бути прип’ятими шпильками до підставки жорстокого життя. Це були страшні, відчайдушні, неймовірні, але правдиві слова…"

Поетичні рядки.

 Сію тобі в очі,

Сію проти ночі.

Буде тобі, враже,

Так, як Відьма скаже.

Скільки в святу землю

Впало зерен жита —

Стільки разів буде

Тебе, враже вбито.

Скільки, враже, півень

Вночі кукуріка —

Стільки днів у тебе

Доживати віка.

Богові — Боже.

Ворогу — Вороже.

Буде тобі, враже,

Так, як Відьма скаже.

Скільки зробиш, враже,

Кроків по Вкраїні —

Стільки твого ляже

Роду в домовині.

Стане на півсвіту

Чорного пристріту,

Буде тобі, враже,

Так, як Відьма скаже.

Писанку розпишу,

Люльку заколишу,

Матір твою, враже,

Без дітей залишу,

Батька твого, враже,

Смертю заспокою,

Жінку твою, враже,

Висушу ганьбою.

Богові Боже

Ворогу — вороже

Буде тобі, враже,

Так як Відьма скаже.

Як просію горе

Крізь дрібненьке сито —

Станеш ти про пекло

Господа просити.

Та не буде, враже,

Смерть твоя легкою.

Та й у смерті, враже,

Не знайдеш спокою.

Слово моє липке,

Слово моє кріпке,

Буде тобі, враже,

Так, як мати скаже,

Буде тобі, враже,

Як дружина скаже,

Буде тобі, враже,

Як дівчина скаже,

Буде тобі, враже,

Як дитина скаже,

Буде тобі, враже,

Так.

Як.

Відьма.

Скаже.

Людмила Горова

А ви знали?

 А ви знали, що 3 травня 1937 року роман Марґарет Мітчелл “Звіяні вітром” отримав Пулітцерівську премію. Ця книга та її екранізація (режисер Віктор Флемінг, 1939) стали культовими не лише у США, а й у всьому світі. Книга вийшла у світ 1936-го і вже через півроку переступила мільйонну позначку з продажу, а в 1937 – отримала найпрестижнішу літературну нагороду США. За десять років лише оригінальне англомовне видання було продано тиражем у 3 500 000 книг. Події роману розгортаються у Південних штатах під час і після громадянської війни (період із 1861 по 1873 роки). У цей час у маєтку багатих батьків жила юна і неймовірно чарівна Скарлет О'Хара. 16-річна дівчина рано усвідомила, яку гіпнотизуючу дію вона має на чоловіків. Юній Скарлетт здавалося, що весь світ буде вічно лежати біля її ніг, але незабаром дівчині довелося подорослішати і зрозуміти - це далеко не так. "Звіяні вітром" - історія красуні, яка так і не стала щасливою, але не втратила любов до життя і не здалася.

Україно - ти сонце весняне...

 А ви знали, що 3 квітня відзначають День Сонця! 

Україно,

Ти - сонце весняне, 

Моя рідна, моя золота... 

Твої древні задумані храми, 

Старовинні чудесні міста –

Ніби в казці, де час зупинився, 

Щоб усе, що було, пригадати: 

Тихі співи і танці вогнисті, 

Щебетання в садку біля хати, 

І тумани, і роси краплисті, 

І героїв славетних життя, -

І мале босоноге дитя, 

Що біжить радо з піснею в поле 

І сміється, хоч ніженьки коле!..

Я. Черняк

Україна переможе!

Травню, привіт! Будь ласка, принеси нам Перемогу! 🌿🇺🇦

Вітаємо!

Українська письменниця Таня Малярчук отримала літературну премію Узедома (Usedomer Literaturpreis) за 2022 рік за книгу “Синій кит пам’яті” (Blauwal der Erinnerung, оригінальна назва – “Забуття”). У романі переплітаються дві сюжетні лінії: історична та сучасна. Перша присвячена життю історика та філософа В’ячеслава Липинського, який вважається ідеологом “українського консерватизму”. Друга – сучасній дослідниці долі Липинського, яка шукає шлях до себе. “В’ячеслав Липинський – український історик польського походження, філософ та політик-невдаха, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, жертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті”, – розповідала авторка про ідею твору.
Щиро вітаємо Таню Малярчук з отриманням премії та запрошуємо всім, хто ще не читав переможного роману, до нашої бібліотеки. Книга "Забуття" є у фоні нашої бібліотеки.