Цитата дня.

Поезія народжена війною.

Одного разу

десь навесні 2014

я заснув

декілька років не прокидався

сни мої були засніжені та холодні

наче долоньки загиблого під Ізюмом

напевне, я і не прокинувся досі

знову заснув в цьому довгому

наче дорослий полоз

сні

@Максим Кривцов 

"Плач, серце, плач..."

22 січня  Максиму “Далі” Кривцову мало б виповнитися 34 роки, але цього не станеться: 7 січня він загинув на фронті  разом із своїм рудим котом. Максим Кривцов — кулеметник, поет і фотограф. Учасник Революції Гідності у 2013–2014 роках, доброволець ЗСУ. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і в Veteran Hub. У 2022 році знову добровольцем пішов на фронт. Перша і єдина поетична збірка Максима Кривцова “Вірші з бійниці” була розпродана вже через кілька годин після того, як з’явилася новина про його смерть. Крім віршів, там зібрані й світлини, які зробив Максим. Незабаром має вийти другий тираж видання, яке Український ПЕН назвав однією з найкращих книжок 2023 року. 

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

 Бутенко Максим. Жінка в темряві. Зелений Клин.

Далекий Схід, Владивосток, 1918 рік. Революція зламала та перемолола тисячі життів. Але Тетяні вона подарувала зустріч з Андрієм. Донька заможного купця і більшовик — це кохання було приречене. Та міцніше за вінчальну клятву їх поєднав біль втрат і спільна мета — знайти вбивцю одного з членів родини. Проте перші пошуки злочинця завершилися невдачею: Тетяна видала себе під час таємної зустрічі з одним із підозрюваних, і Андрій змушений був його вбити. Тепер вони мають тікати та ховатися в селі Покровка, де лютують більшовики. Закохані опиняються між двох вогнів, без права зробити крок назад чи вперед. Тут, у вирі кровопролитних сутичок, серед вибухів і кулеметних черг, їм доведеться обрати між честю та життям. Але один з них уже давно зробив свій доленосний вибір...

Книга є у фонді нашої бібліотеки. Приходьте, читайте, насолоджуйтесь.

Цитата дня.

Поетичні рядки.

 Моє серце витримує декілька тонн
навантажень, продовжує марафон.
Відключається світло і інтернет,
чути зойки і галас, і свист ракет.
Але серце підказує: все до пуття,
і вистукує ритм самого життя.
Це воно тримає собою міст
і відгукується із далеких міст.
Серце вчить: як з кресала добути вогонь,
що палає поміж моїх долонь.
Пульс чіткий, як вправний телеграфіст.
Голос серця: любов, і життя, і зміст…
@Алла Савченко
Ілюстрація @Нікіта Тітов

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

 Луценко Зінаїда Злі лелеки.

Жодна людина не приходить до твого дому просто так... Жодна пташка не в'є гніздечко марно... Якщо дитина народжується, її вже хтось чекає... Коли двоє любляться, то все інше не важливо... Ти гадаєш, що в життівсе відбувається саме так? Чи може...Словом, тільки почни читати - і ти не зможеш зупинитися до останньої сторінки.

Книга є у фонді нашої бібліотеки. Приходьте, читайте, насолоджуйтесь.

А ви знали?

А ви знали, що 17 січня 1605 року вперше опубліковано роман Мігеля де Сервантес Сааведри "Дон Кіхот". У 1570 Сервантес брав участь у війні проти турків. При поверненні на батьківщину, був захоплений піратами і проданий в рабство алжирському паші. В неволі став побратимом українського козака Грицька Скараного. Сервантеса після четвертої втечі викупили за 500 золотих ескудо, а Грицька після десятої втечі посадили на палю. Син Грицька Скараного, теж Грицько, пішов рятувати батька, а звільнив із турецької неволі Андреа, рідну сестру Сервантеса. Тому іспанка не потрапила на батьківщину, а вийшла заміж за визволителя. Про це у містифікованій “Автобіографії” писав їхній нащадок - український поет Майк Йогансен, хоча це не мало ніяких генеалогічних підтверджень. Але то була чиста правда, якщо зважити на духовну єдність поета з європейськими культурами. Тим часом в реальному житті Майк Йогансен, в чиїх жилах і справді намішано було різної крові, із вітряками не бився, а свідомо вибрав українську ідентичність.

Поетичні рядки.

 

За вікнами день холоне,
У вікнах – перші вогні…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів!
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.
Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма –
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою –
Я плакать буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань –
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.
#ОленаТеліга

А ви знали?

  А ви знали, що  16 січня 1919 року в Києві музичним відділом Міністерства освіти УНР, для популяризації української музичної культури за кордоном, була створена украї́нська республіка́нська капе́ла — українська хорова капела під керівництвом Кирила Стеценка й Олександра Кошиця. Затверджена окремим законом УНР 25 січня 1919. Головним меценатом капели був Симон Петлюра.