Михайло Петрович Старицький - письменник, перекладач, театральний і культурний діяч, корифей українського побутового театру, який став справжнім джерелом живлення для культури. Самовіддане служіння і напружена праця зробили його відомим поза кордонами Батьківщини.
Народився Михайло Старицький 2 (14) грудня 1840 в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в сім’ї дрібного поміщика. Рано залишився сиротою, виховувався під опікою свого дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. Щира і міцна дружба зав′язалася між двома двоюрідними братами – Михайлом Старицьким та Миколою Лисенком, які зростали в одній сім′ї .
У творчій співпраці з Миколою Лисенком спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
М.П.Старицький, разом з видатними драматургами М.Л.Кропивницьким та І.К.Карпенко-Карим, був творцем соціальної драми, в якій реалістично показував життя народу, викривав хижацтво панів і куркулів. М.Старицький переробляв п’єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював українську трупу. Так були написані “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Сорочинський ярмарок”, “ Тарас Бульба”, “Циганка Аза”, “Чорноморці”, “За двома зайцями” та інші.
Дбаючи про високу художню майстерність, Старицький витрачав великі кошти на оформлення спектаклів, що не завжди виправдовувалося матеріально. Він навіть продав маєток із земельною ділянкою та сухарний завод. Уже в похилому віці казав: "Убухав на театр все своє, яке мав, добро і на старість зостався жебраком…"
Визначне місце в літературній спадщині М.Старицького займає його проза – загалом близько шістдесяти творів. Найбільше значення мають історичні романи, в яких зображена боротьба українського народу за своє визволення, починаючи з середини 17 і майже до середини 19 століття. Можна з певністю сказати, що на той час на Україні не було письменника, який би так докладно знав історію свого краю, як М.Старицький.
Михайло Петрович дав життя таким словам як «мрія», «чарівний», «зрадливий», «бойовище», «спочин», «дурманити», «страдниця», «нетребство», «безмовний», «бруднити», «хіть», «нестяма». Лексичне новаторство М. Старицького мало прогресивне значення у розвитку української літературної мови.
Одночасно новатор і продовжувач українських традицій, син свого народу, який, за роки творчої діяльності, віддав для нього кипучу енергію. Його п′єси й тепер успішно ставлять на сценах. Вони так само, як і колись, хвилюють серця глядачів, бо справжнє мистецтво- вічне.
Розпорядженням Звенигородської міської ради №19 від 18.02.2016 ”Про перейменування вулиць та провулків м.Звенигородки" вулиця Паризької Комуни перейменована на вулицю імені Михайла Старицького.
