Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо. У лютому минає 80-та річниця з часу загибелі талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни на тридцять шостому році життя. На сьогодні відомий лише сорок один вірш з написаних поетесою. За життя їй так і не вдалося видати жодної збірки. Та хоч і залишила вона по собі невеликий творчий спадок, життя її було коротке, але яскраве й сповнене великих справ, а тому й має бути вічним у нашій пам’яті. Пропонуємо вашій увазі повість Валентина Чемериса "Амазонка", яка присвячена Олені Телізі, ім'я якої стало символом великої жертовної любові до України, незламності духу, правди й боротьби. Що спонукало Олену Телігу, вишукану красуню-аристократку, не менш прекрасну поетесу, яку називали новітньою Лесею Українкою, ступити на кривавий шлях боротьби за визволення Батьківщини? Письменник зображує жінку, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог — стає хороброю та незламною. Такою й зустріла Олена свою смерть у горезвісному Бабиному Яру в Києві в лютому 1942 року, де її, патріотку, члена ОУН, розстріляли німецькі фашисти.
