Звенигора: альманах поезії

Книжковий фонд нашої бібліотеки поповнився надзвичайно цікавою книгою “Звенигора: антологія поезії”. Книга побачила світ у Київському видавництві “АртЕКОНОМІ” у 2016 році. Автор приміток та упорядник видання  В. Хоменко.

Хоча це вже й “затертий” вислів, але ж то правда: наш край багатий на талановитих людей. Зокрема й на поетів. Не деінде, а саме тут побачив світ Тарас Шевченко, український геній, національний Пророк. І, як сказав колись М.Рильський, немає жодного поета, котрий не зазнав би благотворного впливу Шевченкової поезії.

Збірник “Звенигора” репрезентує тих поетів, котрі народилися на Звенигородщині, або ж мають з нею творчі звязки.

На сторінках збірника твори Т.Шевченка. А.Кримського, Ф.Гаврильченка, поетів наступних поколінь: В.Дергача, М.Іванченка, Л.Кочугура, А.Самойленка, В.Кузьменко-Волошиної, О.Озірного, А.Савченка, В.Стрижиуса...

Книги Вадима Мицика

 Центральна районна бібліотека ім.Ю.С.Кримського отримала в дарунок від автора та упорядника, українського етнографа, журналіста, археолога, музеєзнавця Вадима Мицика книги “Незнищимість”, “Фольклористика Матвія Шестопала”, “Мудрі слова Матвія Шестопала”.

 У книзі “Незнищимість” зібрані публіцистичні статті, нариси Вадима Мицика про духовність народу, історичні події, потреби нашого часу. Вони сповнені любов’ю до України, вболіванням за її долю.

  Книги “Фольклористика Матвія Шестопала” та “Мудрі слова Матвія Шестопала” присвячені діяльності непохитного українського патріота Матвія Шестопала. Матвій Михайлович Шестопал  народився 7 листопада 1917 року у селі Мурзинці Звенигородського району - український письменник, журналіст, науковець, перекладач, викладач, доцент, в 1955-57 рр. декан факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, автор наукових монографій, численних книг та статей. Сфера наукових інтересів: міжнародна журналістика, історія України, український фольклор. Відомі учні Матвія Шестопала: Вадим Крищенко, Вадим Мицик, Борис Олійник, Борис Рогоза, Микола Шудря, Василь Симоненко, Михайло Скорик, Вячеслав Чорновіл, Іван Білик, Микола Сом.

    Дякуємо Вадиму Федоровичу за подаровані книги, які гідно доповнять краєзнавний фонд нашої бібліотеки.

День Матері

Травень – місяць багатий на свята. Безумовно,  День Матері,   одне з самих зворушливих травневих свят, тому що кожен із нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. 

День Матері традиційно святкують в Європі, в США, в країнах Азії. Ініціатором проведення цього свята була проста американка Анна Джервіс, яка таким чином хотіла виразити свою безмежну любов до свої передчасно померлої мами. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. 

В Україні День Матері офіційно відзначається у другу неділю травня, що визначено Указом Президента України від 10 травня 1999 року. Цікаво, що це свято відзначається не тільки на державному рівні, а й на релігійному. Напевно, травень не випадково обрали для цього свята – це місяць Пречистої Діви Марії, до якої ще українські козаки звертались за допомогою та заступництвом. Навіть для древніх слов'ян цей місяць був особливим: вони вважали, що природа-мати пишно одягає свою дочку-землю квітами та зеленню, щоби та дарувала людям життя.  

Працівники нашої бібліотеки підготовили до Дня Матері тематичний перегляд літератури      “Мати — берегиня роду .”

Немає жодного художника, письменника чи поета який би не посвятив свого твору матері. Це «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, "Пісня про матір" Бориса Олійника, оповідання «Мати» Олександра Довженка...

Книга - ювіляр

Вслухаюсь у минуле. Чую брязкіт шабель. У хвилях грив лопотить вітер. Ніби то я встаю також у дзвінких стременах. Для розмаху. А може то наші нащадки? Боронити себе. (М.Іванченко "Дума про Вільних Козаків")

У 2016 році виповнюється 15 років з часу написання та 10 років з часу видання книги Михайла Іванченка “Дума про Вільних Козаків”. 

Роман-хроніка створений на основі записів автора розповідей вільних козаків та досліджень документів. Змальовані події Української Революції 1917—1921 pоках, зокрема Вільне Козацтво, започатковане 1917 року у селі Гусаковому на Шевченковій Звенигородщині і поширене по всій Україні, яке прославилось боротьбою за самостійність України: антикайзерівським повстанням 1918 pоці, розгромом загонів більшовицького карателя Муравйова. Матеріали про маловідому донині формацію Вільного Козацтва проілюстровано фотографіями.  

Надзвичайно цікавою є й особистість автора,  українського письменника, сина сотника Вільного козацтва, багатолітнього політв’язня Михайла Іванченка, лауреата літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського та літературної премії ім. Василя Симоненка. Михайло Іванченко народився в Гусаковому на Звенигородщині 18 листопада 1923 року. Юнаком в часи німецької окупації Михайло Іванченко допомагав Похідній групі ОУН відкривати “Просвіту”. Перебував у арбайттаборі в Німеччині. Перші свої поезії опублікував у націоналістичних часописах. Розповсюджував літературу серед військовополонених. По війні під час служби в совєтській армії в 1947 році за антикомуністичні вірші був засуджений військовим трибуналом на 10 років полярних зон, де у штрафних таборах поневірявся разом з вояками УПА. Пізніше працював художником-оформлювачем. Захопившись краєзнавством та міфологією, видав свої науково-популярні книги “Дивосвіт прадавніх слов’ян”, “Таємниця нашої прадавнини”.  У роки незалежності побачили світ його збірки поезій "Полиновий квіт", "Бунчук вітрів", "Осіннє чересло", "Крицеве стремено". Михайло Іванченко — член Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, один з організаторів НРУ та «Просвіти» на Звенигородщині й часопису «Тарасове поле». Багато публікувався в часописах «Звенигора» та «Думка».  Роман-хроніку «Дума про Вільних козаків» 2006 року випустило у світ видавництво ім. Олени Теліги.  2008 року у видавництві «Відродження» побачили світ «Новели неволі». В 2010 році надрукована книжка «Остарбайтерський вир», а в 2012 році — «Сурма і меч». 

Виявив себе Михайло Іванченко і як художник.  Прекрасні роботи художника, виконані вже коли йому було далеко за 80, зокрема, портрети творців Вільного козацтва Никодима Смоктія, Семена Гризла та Грицька Іванченка. Став Михайло Іванченко одним із героїв фільму «Вільне козацтво» Національної телерадіокомпанії (2009). 

14 січня 2015 році на 92-му році життя Михайло Іванченко помер. Роман Коваль, президент Історичного клубу "Холодний Яр", у прощальному слові до Михайла Іванченка сказав:  " Дякуємо, дорогий батьку-отамане, за повернення історичної правди про боротьбу наших батьків і дідів за волю і долю нашого народу, за життя, прожите для України! "

Безоплатна правова допомога

Безоплатна вторинна правова допомога — це правова допомога, що надається для захисту прав людини в суді за рахунок коштів Державного бюджету України.

Право на безоплатну вторинну правову допомогу, відповідно до ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р. № 3460-VI мають такі категорії осіб:

1) малозабезпечені особи (середньомісячний сукупний дохід сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму);

2) інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб;

3) діти-сироти, діти, які позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвою насильства в сім'ї (через опікунів/піклувальників, батьків);

4) особи,  які претендують на статус біженця (до моменту прийняття рішення про надання такого статусу);

5) ветерани війни (учасники бойових дій, у тому числі учасник АТО, інваліди та учасники війни), члени сімей загиблих у воєнних діях, конфліктах та антитерористичних операціях (у разі порушення їхнього права на пільги та гарантії соціального захисту, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту”, та за наявності у них посвідчення ветерана війни або члена сім'ї загиблого);

6) особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або є жертвами нацистських переслідувань (лише стосовно питань, пов'язаних із відповідним соціальним захистом);

7) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної   дієздатності, визнання недієздатною особою, поновлення цивільної   дієздатності фізичної особи (протягом розгляду цієї справи в суді);

8) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної       допомоги в примусовому порядку (протягом розгляду цієї справи у суді);

9) реабілітовані особи (стосовно питань, пов'язаних із реабілітацією).

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:
-  захист;
- здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
- складання документів процесуальних характеру.

Центр правової допомоги повинен упродовж 10-ти днів з дати звернення особи з усіма необхідними документами прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги (призначити адвоката, який вестиме справу) або надати обґрунтовану відмову у наданні безоплатної вторинної правової допомоги. У разі прийняття позитивного рішення центр правової допомоги забезпечить надання такої допомоги та повідомить про це особу, яка звернулась, телефоном або в інший спосіб.
Якщо справу можна вирішити без звернення до суду, центр правової допомоги проконсультує особу, яка звернулась по допомогу, та у разі потреби направить її до організації, яка допоможе вирішити проблему.

Безоплатна вторинна правова допомога передбачає, що роботу адвоката у справі оплачує держава. Це означає, що для особи така правова допомога є безкоштовною. Ані адвокат, ані службові особи центру правової допомоги не мають права вимагати у людини жодної додаткової матеріальної винагороди за виконану роботу.

Усі адвокати, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, проходять конкурсний відбір та регулярне навчання і надають безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до встановлених стандартів якості.
У разі, коли людина не задоволена послугами адвоката, вона має можливість звернутися зі скаргою до центру правової допомоги та/або кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

ВАЖЛИВО! Усі інші платежі, пов'язані із судовим розглядом справи, людині, яка отримує безоплатну правову допомогу, необхідно сплачувати самостійно (крім випадків, коли вона користується пільгами, передбаченими відповідними законами):

- судовий збір;
- експертиза (якщо вона потрібна);
- публікація у пресі про виклик відповідача і таке інше.

Звенигородський центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги почне діяти орієнтовно з червня — липня 2016 року за адресою м.Звенгородка, провулок Віктора Погорілого, 1

"Дзвони пам’яті"

Минає 30 років після того, як 26 квітня 1986 року, вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС, що спричинило масштабну радіоактивну катастрофу.

Саме цій сумній даті присвячений масовий захід , який підготували і провели бібліотекар відділу обслуговування центральної районної бібліотеки ім.Ю.С.Кримського Мазира О.Я., бібліотекар Звенигородського центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів (ЦППРК) Захарченко Н.М.,   учні Іващенко Антоніна, Хмельницька Яна та Шкільна Яна.

Присутні ознайомилися із сторінками  усного журналу “Дзвони Чорнобиля”, з яких дізналися про саму трагедію на атомній електростанції, про героїв — пожежників, які ціною власного життя зупинили пожежу, про зону відчуження і самоселів  у зоні, дізналися про наслідки аварії. Ось деякі факти зі сторінок журналу: 

 Чорнобиль — адміністративний центр зони.

До аварії в Чорнобилі проживало 12,5 тисячі осіб, всі вони були евакуйовані через кілька днів після трагедії. На даний момент місто входить у 30-кілометрову зону відчуження і є її адміністративним центром. Персонал підприємств, що тут працюють, проживає в занедбаних багатоквартирних будинках Чорнобиля. При перетині кордонів зони відчуження всі зобов'язані проходити дозиметричний контроль.

Після чорнобильської катастрофи виникла необхідність контролю над територіями, які зазнали найбільшого забруднення - це міста Чорнобиль і Прип'ять. Через зараження довгоживучими радіонуклідами цю зону закрили для вільного доступу. Нині в Чорнобилі розташоване підприємство з управління зоною відчуження, там же проживає до 2800 працівників підприємств, що будують укриття для саркофага.

Прип’ять — місто — привід.

Атомоград Прип'ять мав стати гордістю радянської України. Місто розташоване на березі однойменної річки Прип'ять в 3 кілометрах від ЧАЕС. Для працівників ЧАЕС були створені максимально комфортні умови. Саме воно піддалося найбільшому забрудненню через аварію. Населення Прип'яті складало 47,5 тисяч осіб, всі були евакуйовані наступного дня після катастрофи. Навіть після робіт з дезактивації рівень забруднення радіонуклідами залишається занадто високим, тому місто визнали непридатним для життя. Нині ж тут як у сюрреалістичному кіно: вулиці заросли деревами, вікна без шибок, у багатьох будівлях обвалилися внутрішні перекриття. Зараз у місті діє лише спецпральня, станція фторування і знезалізнення води, а також гараж спецтехніки ЧАЕС. У місті не проживає жодної людини.

Арка — нове укриття для саркофага.

Для ліквідації аварії було задіяно понад 600 тисяч осіб. Основним їх завданням було будівництво бетонного саркофага для 4-го енергоблоку. Під дією зовнішніх факторів і радіації старе укриття почало руйнуватися, що несе небезпеку - там досі зберігається близько 200 тонн радіоактивних речовин. Нова арочна споруда повинна повністю накрити саркофаг і дозволити його частковий демонтаж.

 Евакуація — сподівались, лише на три дні.

Через кілька днів після аварії відбулась евакуація населення з 30-кілометрової навколо Чорнобильської АЕС. З собою дозволяли брати тільки найнеобхідніше, обіцяли що за три дні всі повернуться додому. Але досі рівень радіоактивного зараження дуже високий, що не дозволяє зняти обмеження в зоні.

Через деякий час після аварії та евакуації частина місцевих жителів під різними приводами поверталися до рідних домівок. Цих людей стали називати "самоселами". На сьогоднішній день в зоні проживає близько 180 самоселів: 80 осіб у Чорнобилі і ще близько 100 в селах 30-кілометрової зони. Люди живуть на своїх хуторах, вирощують овочі та фрукти, збирають гриби в лісі і п'ють воду з колодязів. З комунальних послуг у них - тільки електрика. Раз на місяць листоноша розвозить пенсії, двічі на місяць приїздить мобільна продуктова крамниця.

Зона екзотичного туризму.

Щорічно Чорнобильську зону відчуження відвідує кілька тисяч туристів-екстремалів. До початку збройного конфлікту на сході України серед туристів-іноземців лідирували росіяни. Нині найбільше туристів - з Польщі, Чехії та США.

Наприкінці заходу  Ольга Ярославівна Мазира ознайомила присутніх з бібліографічним оглядом літератури “Життя обпечене ураном.”

Презентація книги Василя Стрижиуса

19 квітня у  Звенигородській філії Східноєвропейського університету  економіки і менеджменту відбулася презентація нової збірки Василя Стрижиуса “Поезії”. Ця книга побачила світ у київському видавництві, до неї увійшли як вже відомі так і нові твори автора.

У святково прибраній залі  зібралися викладачі, студенти, гості – шанувальники поезії. З вступним вітальним словом до митця та присутніх   звернулася завідуюча відділом обслуговування Звенигородської центральної районної  бібліотеки ім. Ю.С. Кримського Гаркавенко О. Л. А потім, майже дві години, Василь Васильович читав свої вірші,  відповів на запитання слухачів, слухав вірші поетів – початківців, дарував свої книги. На закінчення зустрічі,  директор  навчального закладу Яроцька С. В. та студентка ІІ курсу Подунай Юлія, подякували Василю Васильовичу за цікаву, змістовну зустріч, вручили квіти, побажали  подальших  здобутків на творчій ниві.

Бібліографічний огляд літератури до 30-річчя від дня аварії на Чорнобильській АЕС

Сивіють трави, злом погнуті,

Тривога в маминих словах...

Це незбагненно... А, по суті, - 

Світ на частини розламавсь,

На дві недолі — чорну й сіру,

І та, і та — з’їда сльозу...

В розломі атом нищить віру

І гне дуби немов лозу.

І ліс рудий зурмить дротами, 

Диявол розмахавсь мечем

невидимим...

                       і ранить, ранить...

І біла в горлі кров пече.

                                     М.Солончук

Біль і тривоги Чорнобиля [Текст] / упоряд. Ю.В. Сафонов. – К. : ВАТ «Вид – во «Київська правда», 2006. – 288 с. : іл. 

Книга «Біль і тривоги Чорнобиля» - колективна розповідь про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства, з часу якої минуло вже два десятки літ. Автори – учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, діляться своїми спогадами. Їхня розповідь доповнена фотосюжетами про подолання наслідків Чорнобильської трагедії – двадцятилітньої давнини й сучасними.

Загреба, Михайло. 
    Пропусти Чорнобиль крізь серце [Текст] : Фотокнига / М.Загреба. – К. : «Спалах», 2002. – 119 с.

Ця фотокнига – данина пам`яті журналіста, ліквідатора , учасника історико – культурної експедиції Мінчорнобиля України Михайла Загреби. Захоплива розповідь про мальовничий древній поліський край, убитий радіацією, примушує читача поглянути на чорнобильську катастрофу не тільки як на техногенну , але й під іншим кутом зору  - гуманітарним , і замислитись над тим. Що ми втратили в історичному, культурному, природничому та мистецькому значеннях. Правдиву оповідь автора ілюструють його фотографії, - адже автор відомий як талановитий фотожурналіст.

Черкаський біль Чорнобиля [Текст] / М.К.Онищук. В.М.Семенець. - Черкаси:
    Видавець.Ю.Чабаненко. 2006.- 166с.:іл.

Зібраний матеріал — яскраве свідчення про титанічну роботу, яка була виконана нашими земляками з ліквідації аварії, про той запал, з яким працювали люди, як в Чорнобилі, так і в 30-кілометрові зоні. Працювали без відпочинку, не думаючи ні про здоров’я, ні про що інше.

Всіх об’єднувала одна мета — якомога швидше ліквідувати той жах, який спричинив нам мирний атом.

Спадщина [Текст]: Науково-популярний краєзнавчий журнал 1(10). 2011. - Звенигородка: Звенигородське КВПП,2011.- 24с.:іл.

Випуск журналу здійснено на виконання заходів Звенигородської районної державної адміністрації, пов’язаних з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи.

Коваленко Александр Павлович, Рисованный Юрий Васильевич
    Чернобыль — каким его увидел мир.[Текст] / А.П.Коваленко. Ю.В.Рисованный. - К.: Молодь, 1989, 176с.: ил.
Книга розповідає як закордонні засоби масової інформації висвітлювали події в Чорнобилі.

Иллеш Александр Владимирович, Пральников Андрей Евгеньевич

    Репортаж из Чернобыля [Текст]: Записки очевидцев. Комментарии. Размышления. М.: Мысль,1987.- 157с.

Книга розповідає про аварію на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС в кінці квітня 1986 р про ліквідацію її наслідків . Журналісти були в числі перших відряджені газетою " Известия " і протягом півроку працювали там . Їх репортажі і стали основою цієї книги . Чорнобильська аварія - подія , що схвилювала всю планету . Тому в книзі знайшли своє відображення висновки радянських і міжнародних експертів і організацій щодо того, що сталося , подальшого розвитку атомної енергетики , її безпеки для життя людини .

Яворівський, Володимир Олександрович
    Марія з полином в кінці століття [Текст]: Роман / В.О.Яворівський. - К.: Рад.письменник,1988.- 262с.

В романі В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття» катастрофа розкривається переважно через долю родини Мировичів, батьківська оселя якої була в селі Городища, розташованого за 20 км. від атомної станції. У книзі розкривається  правда про справжні наміри й шляхи імперії до дешевого збагачення, нехтування Москвою долями України й українців, адже нікому не спадало на думку розташовувати «мирний» атом під стінами білокамінної.

Олійник, Борис Ілліч
    Сім [Текст]: Поема / Б.І.Олійник. - К.: Рад. Письменник, 1988. - 94с.

Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. "Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон", — у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і "мов з козацького реєстру" вичитуємо імена сміливців: Віктор Кібенок, Микола Вашук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володимир Шевченко. Завдяки Б. Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка пам'яті горітиме у віках і нагадуватиме про кожного героя чорнобильських подій.

Василь Стрижиус. Поезії

Звенигородська центральна районна бібліотека ім.Ю.С.Кримського отримала в дарунок новий збірник поезій Василя Стрижиуса.

Василь Стрижиус — український поет-лірик, автор восьми поетичних збірок та численних публікацій у вітчизняній періодиці. У новій книзі автор пропонує читачам вже відомі вибрані поезії зі своїх попередніх видань, а також свої нові твори. Вірші пронизані любов’ю до природи, глибокою повагою до батьків, патріотичним сприйняттям сучасних соціальних та політичних проблем.

Бібліотека дякує автору за подаровану книгу, та бажає  натхнення , творчих успіхів та нових видань.

Книги для бібліотеки

Наша бібліотека отримала в дарунок

книгу «Зажинок. Антологія красного письменства Тальнівщини: поезія, проза, літературознавство, мистецтво».  На 356 сторінках «Зажинку…»,  вміщено мистецько-літературні надбання 112 уродженців Тальнівського району та короткі розповіді про них. До книги ввійшли народні вірші, оповідання твори авторів від сивої давнини до сьогодення. Збірник ілюстровано творами місцевих митців.  Упорядниками цього видання стали Вадим Мицик,  заслужений працівник культури України, доктор філософії в галузі культурології,  почесний краєзнавець України, етнограф, археолог і журналіст  та Володимир Мовчан,  лауреат обласної премії імені Максимовича, депутат районної ради;

та книгу Ангеліни Мицик «Помічне зілля : оповіді про лікарські та рідкісні рослини Шевченкового краю, рослинний світ Звенигородщини, добродійність звичаю, поетичне слово». У книзі ботаніка і народознавця йдеться про цілющі та рідкісні рослини Шевченкового краю, про їхній зв’язок із народною звичаєвістю. Мова оповідей дохідлива, милозвучна. Якщо наведений список 1023 рослин Звенигородщини є спеціалізацією ботаніка, то розповіді про цілющі рослини – то вже творча праця. У них йдеться про народні назви рослин, про різні методи лікування хвороб, їх цінність у духовному житті людей. Серед святощів – земля й вода, калина й верба, свята і звичаї, хліб, музика… Останній розділ книжки «Зільник душі» містить вірші автора, проілюстровані її виробами з соломи.

Центральна районна бібліотека ім. Ю.С.Кримського дякує Вадиму Федоровичу та Ангеліні Сергіївні Мицикам за подаровані книги. Дані видання отримає кожна  бібліотека Звенигородської централізованої бібліотечної системи.