День Робінзона Крузо.

 Хто з нас в дитинстві не зачитувався романом Даніеля Дефо “Робінзон Крузо”? Ми занурювалися у захоплюючий світ незвичайних пригод  не замислюючись  на чому грунтується такий хвацько закручений сюжет. Лише ставши дорослими дізналися, що справжні події, які стали основою для написання цього роману, були не менш цікаві і драматичні. А чи знаєте ви, хто був прототипом героя цього відомого роману? 1 лютого 1709 року на безлюдному острові архіпелагу Хуан Фернандес в Тихому океані було знайдено матроса Олександра Селкірка, який і став прообразом Робінзона Крузо.  У 1704 році корабель боцмана Олександра Селькірка пристав до дійсно безлюдного тоді острова в південній частині Тихого Океану, приблизно в 670 кілометрах від узбережжя Чилі. Пристав, щоб поповнити запаси питної води. Селькірк збунтувався проти свого капітана, звинувативши його в тому, що той прирікає моряків на вірну загибель, поспішаючи знову вирушити в дорогу: корабель знаходився в дуже поганому стані і потребував термінового і серйозного ремонту. Селькірк заявив, що краще залишиться на острові, ніж знову зійде на борт. Коли 28-річний бунтар схаменувся, було вже пізно: корабель пішов. Що, між іншим, врятувало йому життя. Він мав рацію: корабель, що потрапив незабаром в шторм біля берегів Перу, затонув разом з усією командою. Ну, а Селькірк прожив один на острові чотири роки і чотири місяці, поки його випадково не виявило інше британське судно, яке виявилося в цих водах. Жив в повній самоті. Щоб не забути англійську мову, він читав вголос Біблію - єдину книгу, яка у нього була. Тих хто ще незнайомий з незвичайними та дивовижними пригодами моряка Олександра Селкірка запрошуємо до нашої бібліотеки по книгу Даніеля Дефо “Робінзон Крузо”.

Пам'ятаймо про Крути.

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність. Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. У цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин. Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому героїв Крут у публіцистиці часто називають “першими кіборгами”.

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Менталітет (людини, суспільства, народу) – це душа, специфічне інформаційно-енергетичне поле, що охоплює емоційний, інтелектуальний та духовний рівні. Природне і культурне, раціональне (інтелектуальне) і підсвідоме (інтуїтивне), індивідуальне і суспільне – все це “перетинається” та постійно взаємодіє на рівні менталітету і здобуває кінцеву змістовну складову на вищих – духовному, моральному та релігійному рівнях. Книга Олександра Стражного “Український менталітет. Ілюзії. Міфи. Реальність” незвичайна через те, що вона виходить за межі традиційного, шаблонного уявлення про світовідчуття українців, по-своєму відповідає на запитання – хто такий українець, чим мешканці України відрізняються від європейців і росіян, які карти в колоді української ментальності козирні, а які масті биті. Прочитавши цю книгу, ви по-іншому дивитиметеся на людей, краще розумітимете логіку їхніх вчинків. Оригінальна систематизація матеріалу, діалогічний стиль автора та позитивний заряд, який несе ця книга, роблять її не лише корисною, але й захоплююче-цікавою.

З днем визволення, рідне місто.

Сьогодні, 28 січня,  минає 77 роки, як війська 1 та 2 Українських фронтів, з'єднавшись у Звенигородці, звільнили місто від фашистської окупації, яка тривала два з половиною роки – з 29 липня 1941 року. День визволення м.Звенигородка від нацистських загарбників – особливий і пам'ятний день для звенигородчан, навіки вписаний у літопис Звенигородщини.

Це важливо!

Історія становлення й утвердження Державного прапора України.

Цього дня, у 1992 році, національний синьо-жовтого прапор було затверджено Державним прапором України. Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень. Серед прапорів Київської Русі переважним був червоний колір – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Але національний (державний) прапор у його сучасному розумінні, можна вважати, з’явився на етапі існування козацької держави. Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). Потім в історії України був період червоного «серпасто-молоткастого», а за синьо-жовтий саджали до в’язниць. У новітні часи національний синьо-жовтий прапор уперше офіційно замайорів на ратуші міста Стрий 14 березня 1990 року. У Києві прапор було піднято над міською мерією пізніше – 24 липня 1990. 23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже  4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту. 18 вересня 1991 року була підписана постанова про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор», а постанова ВР України від 28 січня 1992 року надала йому статусу Державного. Остаточно Прапор Держави Україна затверджено статтею 20 Конституції України у 1996 році. День прапора в Україні щорічно відзначається 23 серпня.

Поетичні рядки.

про нас не напишуть ми ті хто ніхто ми невтеклі
самі поприходили встали при брамі цегельні
а ті поліцаї і німці горітимуть в пеклі
бо крики і шепіт і стогін тут справді пекельні
про нас не напишуть нічого і навіть доносів
наприклад про мене сусідка моя по квартирі
стою коло неї я взута хоч декотрі босі
вона комсомолка і часто стріляла у тирі
одначе лишилася в києві мама з інфарктом
рука здійнялася полегшити муки та пізно
ми з нею так близько ця відстань між фатумом й фартом
насправді смішна німець дивиться тоскно та грізно
тому що у мене з собою в пакунку нотатки
багато паперу не золото навіть не шуба
на хутра він дивиться тепло на інші манатки
з байдужістю вбивці йому усміхається люба
вона серед нас в неї мама була колись лея
на них хтось доніс ці доноси немов похоронки
вона спакувала все цінне стоїть тепер в шлеях
достоту як кінь сяють золотом жовті коронки
я хочу молитися спати і зернятко кави
або навпаки хочу зернятко кави і спати
про нас не напишуть історію це не цікаве
                                             рови вже готові хоч може накажуть копати.                                                                Маріанна КІЯНОВСЬКА

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Пропонуємо вашій увазі збірку поезій лауреата Шевченківської премії 2020 року Маріанни Кіяновської “Бабин Яр. Голосами”.  Це 67 віршів, присвячених трагічній темі Голокосту. Маріанна Кіяновська почала писати вірші, які увійшли у збірку у 2016 році. Її поезія звучить голосами загиблих, від їхнього імені. Коли вийшла збірка, багато рідних впізнали у віршах своїх загиблих родичів, їхні життєві історії. Хоча Маріанна не знала їхніх доль. Поезія емоційна і сприймається досить важко. Письменниця вважає, що немає чужої і своєї трагедії, яку пережили українці, поляки, євреї у роки Другої світової війни. Це спільна пам’ять і спільна трагедія.

Бібліотека пропонує.

 

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Сьогодні, 27 січня, у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Як повідомляє Український інститут національної пам'яті, у цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними. На Черкащині масові страти єврейського населення  почалися з перших днів окупації. Унаслідок цього ледве не в кожному районі, з’явилися свої “бабині яри” — пам’ятні місця, з якими пов’язані акції геноциду євреїв у 1941 – 1944 рр. Так у нашому, Звенигородському районі, за 300 м. від автотраси Черкаси-Умань в урочищі Діброва у чотирьох братських могилах поховано близько 2 500 осіб, зокрема 1 400 євреїв (з них – 200 дітей), в урочищі Губська Дача було розстріляно близько 200 осіб, а в Урочищі Лаптєва Левада, яке розташоване на східній околиці міста Звенигородка  визначено місце поховання (7 могил) громадян розстріляних в роки окупації міста. Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і  отримало назву  Голокост призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!