7 серпня 2019 р.

Пантелеймон Куліш. (До 200-річчя від дня народження)

“Я не поет і не історик, ні!
 Я — піонер з сокирою важкою:
Терен колючий в рідній стороні
Вирубую трудящою рукою”, — так в одному з віршів характеризує себе Пантелеймон Куліш. Перекладач Біблії, автор першої фонетичної абетки для української мови, засновник історичного роману в нашій літературі — це лише невелика частина здобутків Великого Українця, 200-річчя від дня народження якого ми відзначаємо сьогодні, 7 серпня.
Зі шкільних лав ми знаємо його як автора роману "Чорна рада" , втім, він прославився ще за життя не лише цим, про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. Його шлях був далеко не лінійний, сповнений протиріч, які віддзеркалювала доба і які, зрозуміло, теж зумовлювалися характером «гарячого Куліша». У пошуку бриніла думка, вирували почуття, і що нині видається «непослідовністю» або «відступництвом» ‒ було певною закономірністю розвитку. Протягом усього життя Куліш відзначався надзвичайною працездатністю і щирим ставленням до своїх занять. У ньому повною мірою поєднувалися митець і вчений. Він яскраво, у барвах і постатях, бачив історію рідної країни і чудово знав її, проаналізувавши безліч українських, російських, польських джерел і документів, багато з яких були відкриті ним самим як археографом. Куліш однаково щиро й палко захоплювався козацьким минулим України в молоді роки і громив, по суті, свої ж ілюзії в подальші роки життя, нерідко впадаючи в крайнощі. На старості він виявився чужим серед своїх і своїм серед чужих. Українське суспільство вважало його ренегатом, але він продовжував завзято трудитися, збагачуючи національну культуру новими перекладами й поемами. Офіційна російська історіографія прихильно сприймала його пізні об’ємисті історичні праці, але він не міг пробачити самодержавству заборону українського слова і прирік себе на добровільне сільське самітництво. При цьому на кожному повороті власного ідейно-творчого шляху Куліш залишався вірним собі та своїм переконанням.