Поетичні рядки. Віч-на-віч з пейзажами Івана Марчука.

Я знаю це. Я чую це в собі:
мінливо світло, мов життя, несмеркле,
і сяйво місяця (я в нім!) - немає смерті! -
і води ночі, голос тиші... біль...
Що розуміла я? Ріку в собі
та цвіту палахтіння ніжнотанне,
невидиме!.. Душа недоторканна
таїла віддих цноти. Свято. Біль.
Боялась це розбити, наче в скло
була я зачарована і чиста.
Криничний схлип крові в заковах міста -
я знала це в собі. Воно пекло,
та вічність віщували світла рух
і переливне, в струмах соромливих
повітря, в злагоду, в любовну гру
обіймів нероз’ємних, незрадливих.
Я знала це. Була така печаль
щаслива у душі моїй, висока,
і просторінь скорботна, одинока
задумі відкривалася в очах...
Віддавна в серці облітає мак,
а й досі цвіт оберігає душу!
Чи любий нам гіркотний його смак,
як смак життя?! І пальчиком не рушу
краси чужого серця дивосвіт,-
він і мене пригорне і осяє.
Хтось каже:- То лишень фантазій цвіт.
-Ілюзії?.. А що ж тоді життя є?!
Світлана Йовенко
Художник Ivan Marchuk Artist