Гайнула зірка, срібна, як форель.
Вечірній подив падав у зіниці
І кланявся криничний журавель
Такій небесній глибині криниці...
Був світ увесь, немов дитяча гра,
Наївний, справжній, наче перші роси...
Я зорі ясні з неба, як з відра
Черпав у пригорщі і висипав у коси ...
Так, ніби починалися часи.
Ти до небес торкалася й до мене...
То ми ішли чи йшли до нас ліси,
Вкриваючи сукном темно-зеленим?
А ми такі, мов ябка на сукні.
Самі собі були медовим Спасом...
Слова твої святилися в мені,
Як диво поза простором і часом...
#БогданТоменчук
#ОлегЛобурак
