Це цікаво.

20 грудня 1616 року у друкарні Києво-Печерської лаври побачила світ перша датована книжка "Часослов" – богослужебна книга, що містить тексти незмінних молитов добового богослужебного кола.Назва книги походить від слова "часи" (години), тобто частини церковної служби. Крім незмінних молитов, у Часослові вміщені змінні пісноспіви (тропарі, кондаки), пасхалія, потрібні вказівки церковного уставу тощо. Часослов був найпопулярнішою церковною книгою в середньовічній Україні, мав багато видань та широко вживався як читанка при навчанні грамоти, чимало текстів Часослову завчалося напам’ять.

А ви знали?

А ви знали що 19 грудня 1686 року Робінзон Крузо (герой книги Даніеля Дефо) залишив безлюдний тропічний острів, на якому провів 28 років, 2 місяці і 19 днів. Роман вперше був опублікований у квітні 1719 року і коротко названий за іменем головного героя. Книга започаткувала класичний англійський роман і породила моду на псевдодокументальну художню прозу, її нерідко називають першим "справжнім" романом англійською мовою. Твір Дефо став літературною сенсацією і породив безліч наслідувань. Оповідання, подібні розповіді Робінзона, називаються "робінзонадами".

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

Невідомський Леонід. Дивна планета Колима, де вічно плачуть і співають, або К-577 – це я. Був би чоловік, а справа на нього знайдеться.

Пропонуємо вашій увазі книгу-сповідь, книгу-пересторогу, книгу написану самим життям, книгу написану нашим земляком, який родився у нашому містечку у далекому 1923 році. Сам автор пише про свою книгу так: "Це автобіографічна повість популяризаторна, гостросюжетна, де події розвиваються динамічно і постійно змінюються. Це мої спогади, це моя історія – але пишу не про себе, оскільки це не моя автобіографія, а біда мого народу. Багато хто дотепер  не розібрався у своєму минулому. Щоб простий трудар не забув минуле, і щоб він не дав політикам та новим урядовцям повторювати його знову, я подаю свої спогади якоїсь частинки суспільного життя минулих часів. Адже не маючи поняття про минулі часи, людина не може правильно оцінити сучасність."  

Поетичні рядки.

Грудневий дощ, холодний і сумний,

Шкребе у шибку, проситься зігріти.

В імлі туманній обрій неясний.

На небі сірім не знайти просвіту.

Все сіре та сумне. А темний ліс

В своїй зажурі тихо щось шепоче.

І  день короткий сонця не приніс.

І зір не видно в покривалі ночі.

Чи осінь, чи зима. Короткий день утік,

І довга ніч накрила пеленою.

За  каплями дощу збігає рік.

Хай всі печалі змиються водою.

А серце хоче білих завірюх.

Дерева просять білу кожушину,

Щоб біло- біло стало все навкруг.

Полям вже сниться снігова перина.

І знову  дощ у вітах шарудить,

На темній шибці крижані патьоки.

Під тихий шум дощу природа спить...

Такий фінал цього важкого року.

#ЛідіяМищенко

Поетичні рядки.

 …Випровожала три поля, три милі,

Прощалися при долині.

Дарувала шиту шовками хустину,

Щоб згадував на чужині…

Ой хустино, хустиночко!

Мережана, шита.

Тільки й слави козацької –

Сіделечко вкрити.

Т. Шевченко

Поетичні рядки.

З чим можем зрівняти квітчасту хустину ?

Хіба є щось краще її на на заміну ?

У ній і традиції , в ній і культура , 

Хустки є для свята і є для зажури ,

Хустина , як пісня , легка і крилата ,

Як мамина ласка , як батьківська хата .

В ній осінь чарівна , в ній лагідне літо ,

В ній квіти найкращі в своїм розмаїтті ,

Хустина , як вітер приємний , весняний ,

І тепла та ніжна , як руки у мами . 

Тамара Франчук-Шандрук.

Всесвітній день української хустки.

 Щороку 7 грудня відзначається Всесвітній день української хустки. Це неофіційне свято, яке з'явилося 2019 року, покликане об'єднати жінок різних професій, віку та національностей для збереження українських традицій. Цього дня по всій країні відбуваються флешмоби та майстеркласи, учасники яких діляться яскравими фото в соцмережах. Ми також долучилися до цього свята.)))

А ви знали?

 А ви знали що 6 грудня свій День народження святкує чи не найпопулярніший різдвяний персонаж Санта Клаус. І незважаючи на те, що  у нас більше люблять і поважають традиційних Діда Мороза з Снігурочкою чи Святого Миколая, сьогодні Санта міцно увійшов у наше сучасне життя, його знають наші діти – з казок, фільмів та рекламної атрибутики. Тож в очікування різдвяних та новорічних свят пропонуємо вам підбірку книг про цього різдвяного дідуся.

Поетичні рядки.

 

Мій друже! Я Красу люблю,

І з кожної хвилини

Собі ілюзію роблю,

Бо в тій хвилинності ловлю

Я щастя одробини.

Що є життя? Коротка мить.

Яке його надбання?

Красою душу напоїть

І, не вагаючись, прожить

Хвилину раювання.

Краса! На світі цім Краса —

Натхненна чарівниця,

Що відкриває небеса,

Вершить найбільші чудеса,

Мов казкова цариця.

Її я славлю, і хвалю,

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я Красу люблю…

Як рідну Україну!

Микола Вороний

1912р.

Микола Вороний.

 6 грудня народився Микола Вороний (1871–1938), поет, критик, перекладач, журналіст, театрознавець, актор, громадсько-політичний діяч. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917). Видавав альманах "З-над хмар і з долин" (Одеса, 1903). Переклав українською мовою "Інтернаціонал", "Марсельєзу", "Варшав’янку"; здійснив численні переклади з російської, французької (Сюллі Прюдом, Поль Верлен, Моріс Метерлінк), німецької (Генріх Гейне), англійської, японської, перської та ін. літератур. Автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. Навчався у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). Допомагав Франкові у виданні газет "Громадський голос" і "Радикал". Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", актором труп Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського. 1901 року залишив сцену й служив в установах Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі Миколи Садовського, викладав у театральній школі. У 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, та невдовзі переїхав до Львова. Згодом вирішив повернутися в Радянську Україну. Це рішення виявилось для митця і його сім’ї доленосним. У червні 1938 року Миколу Вороного розстріляли в Одесі, а за рік до того енкаведистська куля обірвала життя і його сина – поета Марка Вороного, розстріляного у листопаді 1937 року на Соловках.