6 грудня народився Микола Вороний (1871–1938), поет, критик, перекладач, журналіст, театрознавець, актор, громадсько-політичний діяч. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917). Видавав альманах "З-над хмар і з долин" (Одеса, 1903). Переклав українською мовою "Інтернаціонал", "Марсельєзу", "Варшав’янку"; здійснив численні переклади з російської, французької (Сюллі Прюдом, Поль Верлен, Моріс Метерлінк), німецької (Генріх Гейне), англійської, японської, перської та ін. літератур. Автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. Навчався у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). Допомагав Франкові у виданні газет "Громадський голос" і "Радикал". Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", актором труп Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського. 1901 року залишив сцену й служив в установах Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі Миколи Садовського, викладав у театральній школі. У 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, та невдовзі переїхав до Львова. Згодом вирішив повернутися в Радянську Україну. Це рішення виявилось для митця і його сім’ї доленосним. У червні 1938 року Миколу Вороного розстріляли в Одесі, а за рік до того енкаведистська куля обірвала життя і його сина – поета Марка Вороного, розстріляного у листопаді 1937 року на Соловках.
