Олег Ольжич. Поет національного героїзму.

"Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія здобуде йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком. А його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур"», - це слова  Олега Ольжича. Перш ніж стати поетом, він мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. Читав лекції у Гарвардському університеті в США. Олег Ольжич був не тільки науковцем і поетом, а й визначним громадським і політичним діячем. Обстоюючи незалежність України, він вступив до ОУН, заснованої Євгеном Коновальцем, очолював її культурну референтуру. У 1938–1939 рр. брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників... Будучи заступником голови Проводу Андрія Мельника, Ольжич керував, по суті, всім націоналістичним підпіллям у Києві, Львові, Рівному, Наддніпрянщині та на східних землях. На початку війни переїхав до України. В жовтні 1941 року став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова, де його 25 травня 1944 року заарештувало гестапо. Загинув Олег Ольжич під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року у концентраційному таборі Заксенхаузен.                                     
Йому було лише 37.

#Поезія_народжена_війною

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

 Білінський В. Журавлі.

Торкаючись важливого завдання переосмислення національної історії українців та їхніх предків, відомий дослідник, автор історичних бестселерів “Країна Моксель, або Московія”, “Москва Ординська” Володимир Білінський пише: "Російські міфи не мають права на пропагування в українській історичній науці! Українська наука має бути побудована на суцільній правді. Якщо ми цього не зрозуміємо, то навіки залишимося на узбіччі історії. Отож, вирішуймо, що нам робити з українською історичною наукою та як нам з неї прибрати явних і прихованих недругів".

Наш народ віками боровся за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, можливо довше за інші народи. В часи запеклої непримиренної боротьби гинули його найкращі сини, доньки… Здавалось часом, що український народ вже ніколи знову не збереться на черговий етап боротьби, але МИ знову і знову вставали. Запекла боротьба за українську ідентичність, незалежність і гідне місце серед народів світу триває дотепер.

Для того, щоб українці не знали свого минулого, не шанували своїх справжніх героїв, нам підсовували перекручені версії історії Катерина II і Йосип Сталін, в тепер – і Путін.

У новому історичному романі «Журавлі» автор правдиво змальовує події, що відбувались в його рідному селі на Хмельниччині в часи Другої світової війни: звитягу партизанів УПА, каральні операції московських окупантів, масові вбивства та вивезення українців до Сибіру. Все це описано очевидцем – Володимиром Білінським. Все, що бачив та чув від родичів (які воювали в лавах УПА), діаметрально відрізняється від цинічної комуністичної брехні про «бандєровцев», якою 70 років зомбували українців московські окупанти.

Тож подібні історичні, можна сказати автобіографічні твори, як от «Журавлі», доконче потрібні сучасному українському читачеві для того, щоб знати правду, цінувати українських героїв, для того, щоб мотивовано йти на сучасний фронт російсько-української війни, захищати Батьківщину від московського окупанта.

#Поезія_народжена_війною

 Дивляться на ту Ніну, як на чудну —

вже б зронила сльозинку, хоча б одну. 

Стоїть вистрончена, як тятива 

і розказує усміхнена про якісь дива. 

Каже, що був клопіт з карієсом і раз з лишаєм, 

вічно лікті собі як не счеше, то зіб’є.

Любив мотоцикл, ганяв необережно,

у шостому класі вирішив бути пожежним!

Нервами і з соплями скінчив музичну, 

Охолов до пожеж – обрав юридичний.

Люди трохи перешіптуються, що вона говорить,

певно, не тямить себе у горі.

А Ніна веде ту балачку і не змовкає.

Тицяє з телефону фотку щеня алабая.

Обіцяв мені чудо таке подарувати, 

а я запеклася — не сунь ще один рот у хату!

То ми так полаялися, ще гірше, як пси,

Шо він мене повмовляв, попросив!

А як прийшов із набитим черепом на нозі,

я думала, що всі гілки обірву на лозі —

і вимащу так, як не чистила до тих пір!

А він тиця на лінії, мовляв, робив ювелір!

А якось знайшов дідову папіросну заначку,

Я до нього — а він у рот пачку жувачок!

Думала не дам ради, скурвиться син, 

але найбільше додалося сивих волосин,

коли сказав, що підкорюватиме Еверест.

Сказала, купуєш собі квитки, а я собі хрест. 

На словах про хрест стрепенулися всі, 

А Ніна не вгавала, зірвалась на сміх!

І про костюм ведмедя, і про вареники з перцем,

Ніна наче відклала в сторону своє серце, 

І так говорила, як ніби не болить, не тисне.

Ніна не була ні ображена, ні ненависна,

наче не чулася з кривдою чи з нестачею.

Всі отеретіло дивувалися її вдачі.

Час спливав, а Ніна не вгавала біля труни.

Уже й священник собі заговорив.

А потім хтось тихенько обняв Ніну за плече,

і роздалася Ніна тихим плачем.

Номер 2779, звали Іван, позивний Тадей.

Двадцять сім років ходив посеред людей.

Любив капусту тушену й не любив бульйон,

У Ніни тепер на шиї його медальйон

і пам’ять про те, що Іван встиг начудити.

Ніна говорить, бо так її син продовжує жити. 

#і_м_і

Мирослава Ільтьо

Це цікаво. Із фонду нашої бібліотеки.

КолядаІ., БорчукС., Ільницький І. ІВАН БОГУН

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648-1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя. Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання "старшин-державників", що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави. Іван Богун — мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

#Поезія_народжена_війною

Краєзнавчий часопис "Пам'ять".

 Побачив світ черговий номер краєзнавчого часопису Звенигородщини  "Пам’ять", що з минулого року виходить у Звенигородці. Його засновник – громадська організація "Пам’ять жива", очолювана підприємцем, депутатом Звенигородської міської ради Юрієм Лисогором. Головним завданням видання визначено висвітлення подій і фактів історії Звенигородщини, донесення до широкого загалу достовірних знань про героїчні і трагічні сторінки минувшини краю, життя і діяльність на благо України відомих земляків.

Голова ГО "Пам’ять жива" Юрій Лисогор зазначив, що "наш обов’язок – повернути із забуття і віддати шану усім, хто в різні часи самовіддано трудився на рідній землі, хто боровся за її волю і зазнав політичних репресій, хто сьогодні мужньо боронить українську землю від російського агресора. Разом із громадою будемо робити усе, щоб пам’ять про них жила вічно".

У останньому числі журналу, який з об’єктивних причин вийшов із затримкою, під рубрикою "Наші земляки – гордість і слава Звенигородщини" вміщено підбірку ілюстрованих матеріалів, присвячених В’ячеславу Чорноволу, 75-річчя від дня народження відзначатиметься у грудні цього року. У них розповідається про життєвий шлях земляка, його політичну і державну діяльність. Про увічнення пам’яті славного земляка йде мова у статті про музей-садибу В. Чорновола. Окрема інформація розповідає про роботу Асоціації шкіл України імені В’ячеслава Чорновола.

Пізнавально-виховне значення мають матеріали під рубрикою  "Увічнення подій Української революції 1917 – 1921 рр. на Звенигородщині", у якій містяться краєзнавчі розвідки про події того часу та заходи з вшанування борців за волю України у добу революції.

На сторінках часопису вміщені матеріали про відомих уродженців краю (у межах сучасного Звенигородського району) літературознавця Павла Филиповича, композитора Кирила Стеценка, стаття "Звенигородська хорова капела: на шляху до 100-річчя", тематична рубрика "Дивоцвіт" про дитячу та юнацьку творчість.

Приверне увагу читачів тематична підбірка "Історія Звенигородщини на шпальтах старих газет".

Традиційно публікуються матеріали під рубрикою "Хроніка добрих справ ГО "Пам’ять жива".

Часопис друкується у черкаському видавництві "Вертикаль".

В. Мельниченко.

Тримайся, моя люба Україно!

День родини.

 Є одне слово, у яке ми вкладаємо так багато сенсів. Когось воно зігріває та наповнює серце любов'ю, когось "жалить" безліччю болючих питань та спогадів. Родина. Так, усі ці батьки і діти, бабусі та тітки, брати й племінники. Люди, з якими ми сміємося і плачемо, радіємо і сваримося, а дуже часто і зберігаємо таємниці. Сім'я – невичерпне джерело історій, іноді щасливих і світлих, іноді моторошних та сумних. Сьогодні ми пропонуємо добірку книг, які доводять, що сімейні цінності – найважливіші у світі.

Памʼятаймо!

 Сьогодні, 7 липня, виповнився б 41 рік відомому українському фотожурналісту, документалісту, вбитому рашистами в березні цього року на Кивщині - Максу Левіну (1981-2022).Він працював як фотокореспондент, документальний фотограф та оператор у багатьох українських і міжнародних виданнях. З 2014 р. висвітлював російсько-українську війну. "Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну", - пояснював журналіст. За визначний внесок у розвиток української фотографії, відданість професії і відвагу Макса Левіна було посмертно відзначено Спецвідзнакою, запровадженою премією імені Георгія Гонгадзе.