Батурин займає особливе місце в історії України. І не лише тому, що впродовж майже півстоліття був гетьманською столицею, а й тому, що став українською Голгофою, символом непокори українського народу. 2 листопада 1708 року сталася Батуринська трагедія, або "Різанина в Батурині", коли під час каральної операції російські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили гетьманську столицю Батурин і зруйнували її. Гетьманську столицю знищили за наказом царя Петра І, щоб помститися Івану Мазепі за перехід на бік шведського короля. Люди ховались у церквах, але озлоблені стрільці розбивали двері та кидали у вікна факели. Разом з мешканцями вигоріло п’ять батуринських церков. За підрахунками історика Сергія Павленка загальна кількість винищених 2 листопада 1708-го у Батурині складає 11-14 тис. батуринців та козаків, які боронили фортецю. Криваві події в Батурині підтверджуються багатьма документальними джерелами: у Лизогубівському літописі (1742), у Костомарова (1817—1885), у Бантиш-Каменського (1737—1814), у Миколи Маркевича (1804 –1860), у Рігельмана (1720—1789), у французького історика Жана-Бенуа Шерера (1741—1824) та в сучасного дослідника Сергія Павленка, а ще у повісті Б. Лепкого “Батурин”, романі Р. Іваничука “Орда”, поемі Т.Шевченка “Великий льох” та ін.
