16 березня 2022 р.

Поезія народжена війною.


 Я не знаю, коли... Але сонце зійде, вечорове...
І заплачуть дощі понад лонами свіжих могил...
Лютий воріг впаде і пристане на наші умови,
Та простити його навіть в Бога не вистачить сил...
І нарешті вони, хто лягли і за землю, й за віру,
З під хрестів молодих
піднесуть аж до неба чуби
І піднімуть до зір погляд і стовідплатну сокиру,
Щоб пропав навікИ той, хто їх безневинних, убив...
І зостанемось ми... І нарешті посіємо жито...
Там, де лихо родила немита війна...
Ми зостанемось тут, ми за них
зобов'язані жити - 
То за всіх і за все переплачена ними ціна... 
І народишся ти, серед битви зачатий нащадку... 
Буде світ красивенний, такий, що любити не гріх... 
І проявиться Бог, мов колись на саміськім початку, 
Й перепише завіт на умовах, нащадку, твоїх...
Богдан Томенчук