Сивіють трави, злом погнуті,
Тривога в маминих словах...
Це незбагненно... А, по суті, -
Світ на частини розламавсь,
На дві недолі — чорну й сіру,
І та, і та — з’їда сльозу...
В розломі атом нищить віру
І гне дуби немов лозу.
І ліс рудий зурмить дротами,
Диявол розмахавсь мечем
невидимим...
і ранить, ранить...
І біла в горлі кров пече.
М.Солончук
