Вийди так з усіх своїх болінь,
З чорних втрат, із марних непояснень,
Здерши з себе лямки поколінь,
Розірвавши хмарність без прояснень,
Ніби ти ніколи й не несла
Тягарі на зболених раменах,
Не виймала кулі із крила,
Не латала знищені знамена.
Ти ступай, немовби по траві,
По жорстві тендітними ступнями,
Ніби всі ще поруч і живі,
Всі живі і ходять поміж нами.
І нема нав’язливих страхів,
І валіз, тривогою набитих.
Тільки теплий вітер із верхів,
Що його ловити і любити.
Вирини з усіх своїх образ,
Так нестримно, виклично і гінко.
Бо життя танцюєш тільки раз.
Тож танцюй, моя незламна жінко.
Мар'яна Савка
