Отут з Трипілля наш пречистий виток
Й непереривна в часі борозна,
А сизе жито копитами збито,
Як безкінечних битов давній знак
Хоч ми ще духом зовсім не змаліли,
Зухвалих орд не заростає слід,
У нашім полі ще хозарські стріли
І досі не скінчили свій політ.
Не даймося чужинцям на поталу,
Що сіють терня в праведну ріллю,
“А скільки вас?” - козацтво не питало,
Коли напасть рубало без жалю.
Переорем бедлам у себе вдома
Напругою прадавніх лемешів,
І запанує наша мудра дума,
Й засвітиться святилище душі.
О родовладні нескінченні гони!
Ніхто тут не розтопче наш народ,
Пока, як шабля, рідна пісня дзвонить
Гучніш дурного лементу заброд.
2002
Вірш і малюнок Михайла Іванченка.
