Помру. Зачиниться вікно у сад.
Але, можливо, залишиться сад.
Коли ж і сад полине в небеса –
Залишаться слова: «Вікно у сад»
Слова не мруть. Не йдуть
в останню путь.
Живуть собі – то й хай собі живуть.
І ждуть свого часу, як жде зерно.
Як жде в глибокім погребі – вино.
Колись промовить Бог: «Вікно
у сад…» –
запломеніють синню небеса.
І білий сад зійде на землю знов.
І в білий сад розкриється вікно.
І жінка з мирним іменем Ірина
Прокинеться і пригадає рими.
Це буде в квітні. Аркуш на столі,
Перо і чай в зеленій піалі.
Щовіку сад мій буде воскресать
З веління трьох вічноквітучих слів.
І кожну вічність буду я писать
Про світле щастя жити на землі.
Ірина Жиленко
