Зінаїда Тулуб: двадцять років на Голгофі.

28 листопада народилась українська письменниця, киянка Зінаїда Павлівна Тулуб. Славетна родина Тулубів багато зробила для свого міста та країни: дід – Олександр Данилович Тулуб, український педагог, громадський діяч; батько – Павло Олександрович Тулуб, журналіст, юрист, поет, перекладач та громадський діяч. Отже, донька аж ніяк не могла бути пересічною персоною. У 1913 році закінчила історико-філологічний факультет Київських Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури. У 1920-х роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету. З 1926 року перебувала на творчій роботі. В 1934-1935 рр. виходить перший том її роману «Людолови» , а 1937 року– з’явився другий том.  З’являються десятки позитивних рецензій на цей роман.  А 4 липня1937 року письменницю заарештували, як багатьох тоді за сфабрикованим звинуваченням. 10 років покарання відбула повністю. Але варто було повернутися, як 1947 року, за ту ж саму неіснуючу провину – знову покарання у вигляді заслання в Казахстан, де прожила ще 9 років. Вивчила тамтешні звичаї, пісні, обряди. Другим її твором  став роман «В степу безкраїм за Уралом» про Тараса Шевченка. Так сталося, що Зінаїда Павлівна багато в чому повторила страждання героя свого роману. У засланні ЗінаїдаТулуб познайомилася зі старим казахом, який розповів, що коли він був «бала», тобто хлопчиком, бачив в Орську аскера (солдата) з України, якого звали Тарасом. Він був акином (поетом) і кобзарем. Це стало поштовхом до написання історичного роману, в якому казахська сюжетна лінія і шевченківська переплітаються, шевченківська лінія документально вивірена, всебічно виважена, продумана. "Цей твір можна було б жанрово віднести до історичного роману – хроніки" - писав М. Жулинський. 

Із заслання Зінаїда Павлівна Тулуб повернулася  в 1957 році, коли її було вже 67 , видала роман про Шевченка «В степу безкраїм за Уралом» і спогади «Моє життя». Після всього пережитого, її організм не витримав і 26 вересня 1964 року Зінаїда Тулуб покинула "цей нужденний і несправедливий світ".

Поетичні рядки.

Холодний день, промозгла мжичка.

І сніг злітає з черевичка.

І паморозь на дикім полі

У біле кутає тополі.

Холодний день. Думки захмарні

Снують від дому до кав'ярні.

І від порога до каміну

Вечірній погляд гріє спину.

Осіння млість, а може злість.

Осіннє листя вітер їсть.

Стоять в тумані ліхтарі

І димом пахнуть димарі.

Якась нестримна ностальгія

З вітрин предноворічних віє.

Якісь химерні янголята

Нагадують, що скоро свята.

І чути запах терпкий хвої

Від туї й сосонки старої.

І чути пахне десь ваніллю

І чорна кава пахне сіллю.

Холодний день спішить у вечір

І тягне кожухи овечі.

І вже й Михайла, вже й Івана.

Ну а попереду Романа.

Г.ПОТОПЛЯК.

Бібліотека, де обожнюють КНИГУ і цінують історію свого краю.

Це особлива бібліотека… Бібліотека-борець, бібліотека-переможець, бібліотека-оптиміст. Попри холодні бюрократичні вітрища, байдужість можновладців Бібліотека функціонує, виконуючи свою первинну функцію – сакралізувати КНИГУ і гріти людей інтелектуальним світлом її невгасимої енергії.
Звенигородщина – край видатних українців, місцина, де народжувався і міцнів український інтелектуальний ландшафт, а в маленьких селах району зростали люди, які згодом формували провідні концепти української культури (Юхим Кримський, Агатангел Кримський, Лев Биковський, В’ячеслав Чорновіл).  

Детальніше читайте за посиланням:https://www.facebook.com/volodymyr.pidvoinyi?__tn__=lCH-R&eid=ARBw8kkffNlsroacm6uqTkTgN_0QATCcCJoChVI7NvqbZ00mdhxI706N2jJEEilnDrDzBRP8du7T2j6Y&hc_ref=ARSp7HgxqAfIRJYsDi4meyBvxfAaHDmwnZQ35XNxjGHrcR-hhHRhWHO8Qps4k3pd1_c

Чи знаєте ви?

Це може здатися дивним, але в світі існує хвороба, іменована бібліоклептоманіей. Людям, що страждають від цієї хвороби, подобається красти книги. Найвідоміший бібліоклептоман - Стівен Блумберг, який за своє життя  обікрав 268 бібліотеки, викравши більше 23 тисяч рідкісних книг, які в сумі оцінюються на 20 мільйонів доларів. Для поповнення своєї незвичайної колекції Блумберг йшов на величезний ризик, він крав і підробляв документи, втирався в довіру до працівників бібліотек, підбирав ключі до сховищ і навіть проникав в них через вентиляційні шахти і шахти ліфтів.  Його, певно, можна "зрозуміти" – рідкісні книги не купиш у найближчій забігайлівці, а Стівен Блумберг справді любив книги. Він читав їх ночами, засинав, прокидався і знову читав. Він ніколи не крав їх заради вигоди й не продав жодного екземпляра. “Колись я поверну їх”, – казав він. Проте чомусь цей благородний намір не завадив йому стирати всі бібліотечні позначки й книжкові знаки. І після того, як Стівен надовго став постійним читачем тюремної бібліотеки, перед ФБР і книжковими експертами постало завдання ретельного впізнання всіх вкрадених книг - багато бібліотек навіть і не підозрювали про зникнення частини фондів

Поетичні рядки.

Краєм світу, уночі,

при Господній при свічі

хтось бреде собі самотньо

із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,

йде лелійно, як дитя,

і жене його у спину

сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі

при Господній при свічі,

щоб по світі не тинявся

із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,

виє Ірод моровий,

маятник все дужче бухка,

стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча

вже й не дихає свіча,

лиш вуста дрижать гарячі:

янголе, не впадь з плеча.

Іван МАЛКОВИЧ

До річниці від дня народження.

130 років тому народився  Решат Нурі Гюнтекін, відомий турецький письменник, викладач історії та літератури, державний діяч, депутат меджлісу. Він написав 16 романів, 6 збірок оповідань, близько 30 п'єс, перекладав твори Руссо, Сервантеса, Золя, Камю. Всесвітню ж популярність принесла йому книга про кохання - «Корольок - пташка співуча», яка майже протягом століття залишається улюбленою у читачів багатьох країн.  За цим романом у 1966 році було створено фільм, у 1986 — телесеріал, а в 2013—2014 роках, до ювілею автора,  знято новий багатосерійний фільм. Роман "Корольок - пташка співуча" в українському перекладі вийшов  у1973 році.

Майстер української прози.

25 листопада — день народження Івана Семеновича Нечуя - Левицького, класика української літератури, автора визнаних шедеврами світової літератури творів "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки" і багатьох інших. 

А чи знаєте ви, що:

- "НАМ НЕ ТРЕБА ВІЙНИ, А ТРЕБА ПРОСВІТИ!" - цитата із повісті І. Нечуя Левицького "Хмари".

- І. Нечуй Левицький увійшов в історію літератури і як перший перекладач Біблії українською мовою (спільно з Кулішем і Пулюєм). Книга була видана у Відні у 1903 році. Письменник перевів четверту частину Біблії. До речі, письменник хотів, щоб український варіант Біблії був перевиданий, оскільки, на його думку, редактори засмітили текст діалектизмами і русизмами.

- І. Левицький – громадянин сформувався раніше, ніж І.Нечуй-Левицький – письменник. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо.

- сюжет знаменитої комедії М.Старицького "За двома зайцями" узятий з п'єси І. Нечуя-Левинського "На Кожум'яках". Головних герої п'єси Голохвастова та Проню Прокопівну  у п'єсі Нечуя-Левинського  звуть Евфросинья і Гострохвостий.

- І. Нечуй-Левицький дуже не любив суперечок: хворів по два тижні, після того як доводилося з кимось посваритися.

- І. Нечуй-Левицький вірив, що “в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.

- У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Параски і Палажки І. Нечуй - Левицький  знаходив саме у них, і кожне село хвалиться саме своєю першістю.

- Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив.

Планування роботи бібліотек на 2020 рік: пріоритети діяльності в роботі з громадою.

22 листопада на базі  центральної районної бібліотеки ім. Ю.С.Кримського відбувся семінар для сільських бібліотечних працівників «Планування роботи бібліотек на 2020 рік: пріоритети діяльності в роботі з громадою». Адже плануючи свою діяльність на рік, кожна бібліотека повинна чітко відчувати та реагувати на нові потреби суспільства, позиціонувати себе як громадський центр, формувати образ відкритого закладу культури, що надає не лише інформаційні послуги, але й сприяє інтелектуальному, творчому розвитку користувача, організації змістовного дозвілля.

В ході семінару, завідуюча відділом обслуговування  ЦРБ Ольга Гаркавенко,  ознайомила    бібліотечних працівників сільських книгозбірень з основними напрямками діяльності бібліотек у 2020 році: впровадження сучасних форм бібліосервісу в бібліотечну практику, сприяння національно-патріотичному вихованню населення, популяризація краєзнавства, інформування громади про події з історії і сьогодення краю з метою максимально повного і оперативного задоволення інформаційних, професійних, освітніх та культурно-творчих інтересів різних категорій користувачів.

Заступник директора по роботі з дітьми  Олена Білан в своєму виступі розкрила основні вимоги та напрямки діяльності з читачами - дітьми, звернула увагу на удосконалення вже існуючих та запровадження інноваційних послуг бібліотек, які покликані зробити бібліотеку «третім місцем» поза домом.

Ще одним із нагальних питань стало питання документального оформлення списання бібліотечних фондів. Редактор відділу комплектування Валентина Надточій надала детальні пояснення щодо правил його оформлення.

Методист ЦРБ Оксана Лещенко надала консультацію щодо здачі  статистичних звітів у письмовій формі та в електронній системі моніторингу базової мережі публічних бібліотек України. 

Пам'ятаємо!

У борозні орач покинув рало...

Яка ж його сполохала орда?

Моє село від голоду вмирало,

могилками чорніло по садах.

Живі мерці бродили попідтинню

З благаннями припухнутих очиць,

Шукали крихти хліба, як святиню,

Для сівачів прийдешніх і для жниць.

І скімлили, мов цуценята, діти,

Їх не приймали навіть бур’яни:

Де вас ховать, куди з вами подітись,

Конаючими тяжко без вини?

Ось більшовик прийшов на допомогу

І виділив підводу з копачем,

Та ми малі, минаємо дорогу

І на багатті равликів печем...

Гриземо все, залякані звірята,

Мов хижа гусінь, точимо сади,

Хоч вигибає мовчки кожна хата

І з димарів не в’ється рідкий дим.

Відкрито навстіж в потойбіччя двері,

І вже вовками шастають вночі

З сокирами ті дикі людожери

Та на хатах пугукають сичі.

Михайло ІВАНЧЕНКО.

с.Гусакове

Чи знаєте ви? Вольтер і Україна.

21 листопада народився Марі Франсуа Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер — один з найбільших французьких філософів-просвітників XVIII століття: поет, прозаїк, сатирик, трагік, історик, публіцист, А ще він відомий своєю дотепністю,  а також пропагандою свободи віросповідання, свободи слова і відокремлення церкви від держави. У своїх працях неодноразово звертався до українського історичного досвіду. Так, його "Історія Карла ХII, короля шведського" (1731) містить розділ про Україну : "Україна завжди прагнула свободи, але, оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, все була примушена шукати собі протектора в одній з цих держав”. Вольтер наголошує, що українці (саме такий термін вживав сам Вольтер, ставши одним з піонерів у його використанні), звиклі до вільного життя, живуть у рівності, свою владу обирають самі, а за найменшої незгоди з легкістю вбивають обраних ними правителів.  Вольтеру імпонує те, що в Україні не народ залежить від влади, а влада покірна народу з остраху перед розправою. В той же час не варто думати, що Вольтер ідеалізує волелюбне населення «країни козаків» і прагне перенести подібний лад до Європи. Навпроти, ставлення французького мислителя до подібного варварства чітко негативне, а наведені ним факти є лише застереженням про те, що подібне може мати місце і в цивілізованих державах заходу. Українські козаки у Вольтера мають всі риси екзотичних східних дикунів. Враховуючи негативне ставлення останнього до війни та насильства, він не міг позитивно оцінювати цих природжених головорізів, «бандитів», які аж ніяк не були носіями добра та світла. Називаючи запорожців «найбільш чудернацьким народом, який коли-небудь існував на землі», він порівнює їх з флібустьєрами і вважає, що головним сенсом їхнього життя є грабежі та розбій. "Вони нічого не бояться, і живуть вільними, – пише історик. – Вони б’ються до смерті навіть за найдрібнішу здобич з такою ж відвагою, що й Карл ХІІ, розпоряджаючись коронами". Ця книга витримала понад 100 вид. різними мовами і справила великий вплив на формування концепції української історії в європейській історіографії доби Просвітництва. Події в Україні відображено також в його 2-томній "Історії Росії за Петра Великого" (1759–63). Досліджуючи україно-шведські відносини, Гетьманьщину й  діяльність Iвана Мазепи, Вольтер   використав матеріали, надані йому за посередництвом Пилипа Орлика. Від Вольтера пішла традиція зображувати Мазепу як сильну історичну постать і колоритну особистість. З Вольтером листувався останній гетьман України К.Розумовський. З іменем вченого пов'язане поширення в Україні другої половини 18, початку  19 ст. "вольтер'янства" – вільнодумства й критики тиранії та клерикалізму, що знайшло відображення в діяльності Я.Козельського,  І.Котляревськогота ін.