9 жовтня 2019 р.

(Не)радянський Бажан.

9 жовтня виповнюється 115 років від дня народження Миколи Бажана, видатного українського поета і перекладача. Постать  Бажана – потужна, складна і суперечлива. Творець неперевершених шедеврів  (прочитавши «Гофманову ніч», перед її 25-річним автором вклякнув на коліна сам Микола Хвильовий) і – найталановитішого з віршів про Сталіна. Видатний релігійний поет. Невтомний орач на ниві української культури. Глибокий філософ. Кавалер усіх можливих радянських відзнак. Митець, якого українська еміграція запропонувала для висунення  на Нобелівську премію, але він,  пам’ятаючи про трагічну долю нобеліата Б. Пастернака, свідомо відмовився. Людина, чиє життя було зіткане зі зрад і спокут…                          Його  оминула куля, не поглинули Соловки. Щоправда, вночі телефонуфали і зловісно мовчали. Вже аж за наших часів виявилося, що НКВД зібрав на Бажана чимале досьє. Поза сумнівом, поет розпізнавав і стеження, й подих агентів у потилицю. Поета заковує невимовний жах – і він здається на милість тодішній владі. Його вірші робляться пройнятими «правильними» ідеями й настроями, вони цілком «соцреалістичні» й, що дуже важливо, – залишаються талановитими. Влада схвалює його «повернення на широкий шлях пролетарської революції»: орден Леніна, дві сталінські премії…  всесоюзне і українське депутатство… Він стає академіком, членом радянської делегації в ООН,  віце-прем’єром в уряді Радянської України і навіть членом ЦК… У 1946р. з трибуни ООН Микола Платонович Бажан вимагав видати радянських емігрантів московській владі. Коли цькували Олександра Довженка і Юрія Яновського, він  був серед гонителів. Це жахливе, повільне самознищення…  ця роздвоєність сильної, цілісної особистості  Один Бажан, принизливо слугуючи катові, рятував другого Бажана – великого поета, котрий дивом зберіг свій талант і проривався  вистражданим і стражденним словом крізь морок  страху, болю, сплюндрованої гнідності. У своїй прощальній ліриці він, ніби реінкарнувавшись, раптом  постав юним, чистим, яким був кількадесят років тому. А водночас — збагаченим великою мудрістю втрат, каяття, переосмислення й переоцінки свого буття у світі, просвітлено усвідомлюючи і приймаючи свою земну минущість:
…Запаморочений, дрімотний, заблукаю,
І ввійду в сон, і вже не вийду з сну,
І мовчазливо добреду до краю
Крізь білу, добру, вічну тишину...