Встають "діди"... Їй-богу, задощить!
За лісом грім бухика басовито.
Струмок в долині сріберно плющить,
На луках, ген, вилежується літо.
А по землі верткі гарпійчуки,
Сини самої Гарпії-богині,
Гарцюють через межі, навпрошки,
Піднявши в небо куряву на спині.
В польоті ластівка шугає мошкару,
Ширяючи низенько над травою.
Живиці дух в сосновому бору
Теплом мене вкриває з головою.
Та раптом обрій густо потемнів
І вітерець завмер перед грозою.
Вже зовсім поруч грім забубонів,
Аж тихий шепіт скинувся лозою.
Зненацька злива ринула туга,
Та й покотилася ревучою стіною.
А Громовержець стріли витяга
І кидає вперед, переді мною.
Та сонце пронизало товщу хмар
І вже блищить трава, як діаманти.
Стихає дощ, як срібний дзвін литавр
І знову вже кортить мені у мандри.
Ще мчить вода з довколишніх висот,
В"юняться скрізь розмиті борозенки,
А літній день, на тлі земних красот,
Сміється вже під куполом веселки!
