22 жовтня 2020 р.

Це цікаво. Іван Бунін і Україна.

 В Україну Іван Бунін потрапив ще в юнацькі роки. Подовгу жив у Харкові(1887—1889), Полтаві (1890—1894),  Одесі (1898—1901 та 1918—1920), бував у Києві. Перша поїздка в Україну справила на нього таке сильне враження, що потім він протягом 30 років систематично відвідував ці краї. Географія його подорожей Україною була дуже великою: Харків, Київ, Полтава, Одеса, Канів, Ромни, Слов'янськ, Святі Гори, Кременчук, Катеринослав, Каховка, Нікополь, Миколаїв, Миргород, Кам'янець-Подільський, Кобеляки, Путивль, а також численні села і хутори. Бунін побував на острові Хортиця, любив одеське узбережжя Чорного моря, тричі подорожував по Дніпру. Як сам зазначав, “жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його”. Вплив українського фольклору відчувається в його оповіданнях “На край світу” та “Лірник Родіон”, а також у багатьох віршах. (“Мушкет”, “Вже підсихає хміль на тині…” та інших. У нарисі “На “Чайці“”, а особливо в романі “Життя Арсеньєва” Україна присутня як місце на землі, де письменник знайшов гармонію між вічністю й красою. „Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике поле, не можу без хвилювання бачити очеретяні дахи, стрижені селянські голови, жінок у жовтих та червоних чоботях, плетених кошиків, у яких вони носять на коромислах вишні та сливи… “ - згадував письменник. 1890 року Бунін мандрує Дніпром. Йому найбільше у світі хотілось побувати в Каневі на могилі Тараса Шевченка. Дружина письменника В. Муромцева-Буніна згадувала: “…говорив мені, що ці перші мандри Україною були для нього найяскравішими, що ось тоді він остаточно закохався в неї, в її дівчат у живописних розшитих костюмах, здорових і незалежних, у парубків, кобзарів, у білосніжні хати, що ховалися в зелені садів, і захоплювався, як всю цю надзвичайну красу своєї батьківщини відтворив у своїй поезії… Тарас Шевченко". Зізнавався, що ні одна могила великих людей його так не хвилювала, як могила Шевченка”. 1891 року Бунін надрукував статтю “Пам'яті Т. Г. Шевченка”. Йому належать переклади Шевченкових віршів “Закувала зозуленька” та “Заповіт”.