Садами вітер тихо проліта і
скрізь розносить запізнілі жалі...
Пора прощання, осінь золота,
я так люблю тебе в твоїй печалі!
Ні спека дня, ні бурі, ні морози -
ніщо не вб'є любов мою живу!
Ти - як жоржина, що багряні сльози
в розмові з вітром ронить у траву.
Люблю світань твоїх холодні роси,
стрічки зорі, садів твоїх блакить.
Ти - як любов моя золотокоса,
що біля мене з квітами стоїть.
Володимир СОСЮРА.
