недостиглі версії серця
перестиглі паростки стигм
звідки ще в нас сила береться
на просте і тихе «прости»
хоч прощати нічого наче –
хто з нас не втрачав голови
не сміється той хто не плаче
а не плаче лиш неживий
радість – це для серця наживка
сльози – то пожива для трав
і вважай що майже не жив ти
поки весь свій скарб не програв
поки весь свій страх не розтратив
поки весь свій прах не роздав
будеш ти завжди винуватим
навіть без вагомих підстав
покидати світ цей зарано
поки не зумів чи не встиг
з черева відкритої рани
проростити тихе "прости"
Юрій ІЗДРИК
