15 січня — день народження Агатангела Юхимовича Кримського (1871—1942) . Постать академіка Кримського й дотепер викликає цілу гамму складних почуттів: здивування, захват, живу зацікавленість, біль за трагічну долю . Ця унікальна людина протягом багатьох десятиліть будувала «мости» між цивілізаціями й культурами — між рідною українською та багатющою культурою народів Сходу (арабів, тюрків, персів, жителів Індії). Водночас цей видатний учений ХХ століття зробив неоціненний внесок в українську філологічну науку — адже саме він є автором таких основоположних праць, як «Украинская грамматика» в двох томах (1907—1908 рр.), «Филология и погодинская гипотеза» (1898—1899), «Древнекиевский говор» (1906), «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922), «Нариси з історії української мови» (1924); саме він очолював Правописну комісію Всеукраїнської академії наук, яка створила перші офіційні «Найголовніші правила українського правопису» (1919—1920 рр.)... А ще він — історик, філософ, письменник (перу якого належать високомистецькі вірші, десятки майстерно написаних новел та роман «Андрій Лаговський»), блискучий перекладач, поліглот, визначний організатор науки, незмінний секретар Всеукраїнської академії наук у 1918—1928 роках. Як не згадати слова сучасного письменника Валерія Шевчука про А. Кримського: «Ми не можемо не бути вдячними за те, що він у нашій культурі був, що він завжди відчував з нею свою кровну сув’язь, що ніколи не забував він, блукаючи по нетрях культур далеко чужоземних, і свою скромну Батьківщину, бо він цю Батьківщину любив, бо задля її слави працював...».
