Ну, а ти, як прийдеш в місто
Моїй матері скажи:
“Син твій впав в бою, як лицар.
Горда будь, а не тужи!”
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я отаман... Я вестиму...
Зброю перший я знайду”.
Мов крило простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці...
Крикнув голосно і дзвінко:
“По набої, молодці!”
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки...
“По набої! По набої!”
Заспівали як пташки...
Подивились, попрощались
З білим світом на віки.
І пішли шукати зброї...
Спів поволі затихав.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
Олександр ОЛЕСЬ
