21 лютого в усьому світі відзначається День рідної мови. Історія цього свята сягає 21 лютого 1952 року, коли студенти-демонстранти у Східному Пакистані (Бангладеші) були розстріляні за те, що вимагали визнати бенгальську мову однією з державних мов країни. На той час у країні офіційною була визнана мова урду, якою послугувалися лише 3% населення. За пропозицією Бангладешу ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 року першим Міжнародним днем рідної мови, пам’ятаючи про трагічні події. Відтоді свято відзначають щорічно.
В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження «Про відзначення Міжнародного дня рідної мови». Мова – духовне багатство народу. Ми часто чуємо ці слова, але не завжди задумуємось над їхньою глибиною. Адже мова – це історія життя наших далеких предків, це наш родовід, це колискова, яку співала нам у дитинстві матуся. Нині українська мова – одна з найбагатших мов світу. Наша мова, мов неповторний самоцвіт, виграє барвами веселки, має своє звучання, свою вагомість, свою красу. Для цього добре потрудились Г.С. Сковорода, І.П. Котляревський, Т.Г. Шевченко, Марко Вовчок, Леся Українка, Панас Мирний, І. Франко та багато інших. Кожен з них вніс у розвиток мови частинку свого досвіду, частинку душі. Продовжили ці традиції і О. Гончар, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, І. Драч… Нам є чим пишатися, що шанувати, кого наслідувати. Віримо у майбутнє мови нашої, у світлу долю народу, бо мова – це найвищий дар людини й народу. 